metapixel
Перейти до основного змісту

Бостон
2 Boylston Street, 3rd Floor
Boston, MA 02116
617.695.9990

Лоуелл
101 Jackson Street, Suite 2
Lowell, MA 01852
978.459.9031

Манчестер
470 Pine Street, Lower Level
Manchester, NH 03104
603.647.1500

Звертайтеся
info@iine.org
iine.org

Контакти для ЗМІ
comms@iine.org

Слідуйте за нами

 

Пожертвувати

Автор: Даніель Готьє

In New Hampshire, Investing in English Language Classes Makes Everyone’s Healthcare Better

Написано Даніель Готьє на . Опубліковано в Блог, Історії клієнтів, Партнери спільноти, ESOL, Навчання професійним навичкам, Манчестер.

A Healthcare Success Story

As in much of the country, if you live in New Hampshire and you need medical care, you’re likely to get help from some people who began their lives in other countries. Immigrants and refugees make up about 18% of the U.S. healthcare workforce. In New Hampshire, they make about 7% and are particularly prevalent in patient-facing roles, such as home healthcare aides, drivers, cleaners, and food preparers. They’re the people who help you feel comfortable, safe, and cared for when you’re at your most vulnerable.  

These are roles for which there are dangerous shortages in New Hampshire, a state with a rapidly aging population. It’s an urgent need that creates an opportunity for newcomers seeking entry-level jobs that may not require a local work history and more than basic English skills.  

“Matching newcomers with New Hampshire healthcare employers has been a real success story in general,” says Kayla Rossmeissl, IINE’s Director of Program Design and Evaluation. “Employers are getting fast-learning, resilient, highly motivated workers, who have the benefit of IINE to help support their orientation and development. Our clients often say they’re excited to be helping people in their times of need and giving back to the community that’s welcomed them.” 

A Desire for Investment

In 2019, Kayla helped develop LNA for Success—an IINE skills training program that combines English language instruction, vocational training, higher education partnerships, and apprenticeship, to help prepare immigrants and refugees for the job of Licensed Nursing Assistant. She says that in promoting this program over the next few years, IINE discovered a real desire for greater investment.  

“We had been doing a lot of community presentations and working closely with [LNA for Success partner] Manchester Community College. We started to discover a lot more partners who are looking for ways to help get refugees and immigrants more economically stable—career laddering, higher paying jobs, things like that.” 

She also found healthcare providers looking to invest in their immigrant employees. At one networking event, representatives from two local hospitals sought her out. 

“They were just like, ‘Kayla, I heard you set up these ESOL programs. Can we chat?’ From there, we were all brainstorming to come up with a program to help their workers.” 

Both hospitals were interested in paying their employees to deepen their English language skills during the workday, through on-site, workplace-focused English for Speakers of Other Languages (ESOL) classes. 

“Which is amazing,” Kayla says, “because a lot of families are juggling multiple part-time jobs and childcare, and wouldn’t otherwise have time to take classes.” 

Kayla wasted no time in developing a curriculum for a pilot “ESOL 4 Healthcare” program, conducting interviews with partners to learn about their goals and challenges.  

“They wanted to see people become more confident in speaking English, because even though they are in environmental services [maintenance], they do greet the patients in their rooms, and they interact with other staff in the hospital, like their supervisors. So, having more confidence in communication, being able to read and write emails, improving digital literacy skills, and navigating internal systems like clocking in and out—these were all things we could help with that could improve everyone’s experience.” 

Gaining Confidence

“I would say for me personally, what I see in the students, cohort after cohort, is confidence,” says Becky Marden, Director of Workforce Development at Elliot Hospital in Manchester.  
 
“In their evaluations, they’ll say things like, ‘I’ve gained the confidence to say hello to my manager in the morning, whereas before I might just have avoided eye contact,’ and things like that. And that’s what inspires me to keep pushing for this class and making it better every cohort.” 

Having helped develop the concept, Elliot Hospital is now in its third year of ESOL 4 Healthcare. Becky says that she’s frequently blown away by the improvement that Elliot’s English language learners make in listening, reading, and writing skills over the course of a cohort—which spans two hours/day, six days/week for sixteen weeks, an impressive investment of staff time. In addition to the improvement in workplace communication and staff-patient relationships, she says that Elliot is gratified to be able to provide some meaningful support to some truly impressive people, which, in the most recent cohort, were six students from six different countries. 

“For me it’s also about the social contacts outside of work—they can use email or finally set up a bank account for the first time. These are some of the most resilient and hardworking employees we have. I could never go to another country and work someplace and not speak the language. I would just be so frustrated. And yet they’ve done it and they’re working in our community.” 

Becky says her CEO shares this feeling. After attending an ESOL 4 Healthcare graduation, he invited several of the recent graduates to a Board Meeting so that the hospital’s leadership could meet them, and they could showcase their new English skills. For Becky, the next step is developing apprenticeship programs within the hospital to help English language learners on staff to advance in their careers there.  

“Some of them have healthcare experience from their previous country. We had a nurse practitioner in one program. We had a labor and delivery nurse in another, and they just want to work in the healthcare field. Their credentials don’t come over, their education doesn’t come over, but here they are, sometimes cleaning toilets just so they can be in healthcare. How do we get them back to the bedside? ‘Cause that’s where we need them.” 

This is the Future

Elliot Hospital is currently one of nine IINE ESOL 4 Healthcare partners, and the number is growing quickly. They include providers offering mental health care, senior assisted living, and more. One new partner, Dartmouth Hitchcock Hospital, offers English classes remotely to reach student in more rural areas, and has developed apprenticeships in Phlebotomy and Lab Tech.  

“I’ve got five more in the queue!” says Kayla. “I really think this is the future. There’s a lot of interest in bridging the gap. There’s tremendous need here, from people who can really benefit from these kinds of jobs, and from employers who are always interested in a stable source of new staff members who come to them recommended and supported.” 

Investing in job training opportunities for refugees and immigrants creates a stronger workforce for us all. Help newcomers grow their careers and our economy by donating to IINE today.

Immigrants in the U.S. Workforce

Quiz: Immigrants in the U.S. Workforce

Написано Даніель Готьє на . Опубліковано в ОСОБЛИВОСТІ. No Comments on Quiz: Immigrants in the U.S. Workforce

Test your knowledge of the role immigrants play in the U.S. workforce with this quiz.  

1 / 5

According to the U.S. Bureau of Labor Statistics, in 2024, what percentage of the U.S. workforce were immigrants? 

2 / 5

What percentage of the total U.S. healthcare workforce are immigrants?

3 / 5

Besides healthcare, which of the following roles are significantly filled by immigrants in the U.S.?

4 / 5

All immigrants residing in the U.S. contribute to the U.S. tax base. About how much tax revenue did immigrants generate in 2023?

5 / 5

When immigrants lose their work authorization or are forced to leave the country, what typically happens to the jobs they leave behind?

Your score is

The average score is 59%

0%

Soccer blog

Shared Goals: How Refugees and Immigrants Bond Through Soccer

Написано Даніель Готьє на . Опубліковано в Блог, Бостон, Історії клієнтів, Партнери спільноти, Лоуелл., Манчестер, Молодіжні програми.

It’s the most popular sport in the world. You can play it in a schoolyard, a gym, a park, or even a refugee camp. You don’t need expensive equipment or to even agree if it’s called “soccer,” “futbol,” or something else entirely. You just need a ball, a goal, and a group of fellow players. Once you start playing together, you tend to become friends. For these reasons, “the beautiful game” is providing some beautiful opportunities for IINE clients to connect with one another across backgrounds. 

A Clinic for Lowell Youth 

IINE Youth Program Manager Isabel Goes says she’s noticed a clear pattern: “Anytime we talk about sports when we first meet with clients, it’s like, ‘OK, well, does that mean like, soccer?!‘” Her clients are definitely fans. She remembers one showing up to a workshop in head-to-toe Cristiano Ronaldo gear, and the delight of clients unwrapping soccer gear at a holiday gift swap.  

Olf (L) stopping by IINE’s offices to donate soccer equipment to refugee youth

When she decided to organize a youth soccer clinic last June, she knew she’d have plenty of support. Her first call was to Olf Mouyaka, a former refugee from the Democratic Republic of the Congo who grew up in Lowell after being resettled by IINE, and recently founded a soccer-based youth development program called the Football Leadership Organization. Olf had donated soccer equipment to IINE in the past and had experience running clinics.  

Next, to recruit participants, she turned to her colleague Yusuf Abdi. Yusuf’s official job is as IINE’s Career Services Manager, but after hours, he puts tremendous effort and passion into organizing community pick-up soccer games for IINE clients and other members of Lowell’s immigrant community.

“He was like, ‘I already have all these clients coming out for soccer,’ so I said, ‘OK, well, send them our way, have them join us for an official youth program!’” 

Yusuf did just that, and he showed up in his favorite jersey with his son in tow so they could both join in the fun. The clinic was a success, and for Yusuf, it was just the tip of the iceberg. 

“Everyone Show Up at the Park!”

“In the summer, I try to do it six days a week,” Yusuf says, “and I wash all the pinnies after each game!” That’s no small commitment, but he plans to keep it up “as long as I’m helping youth, doing something good, and making them feel a sense of social connection.” 

A former refugee from Somalia, Yusuf has been a passionate soccer fan all his life. As an adult living in Lowell, he joined an indoor recreational league organized by members of the local Cambodian community. He saw some familiar faces in the stands, and again at a regular game organized by member of the West African community: “The youth just came to watch, and I said, hey, they want to run around and play too…so I told them, ‘OK, I will bring the pinnies, soccer balls, and goal posts. Everyone show up at the park!'” 

Yusuf ordered the equipment and continued to recruit participants, including clients who he knew were between jobs and needed an outlet and some social connection.  

Yusuf (center) arranges regular soccer games for clients to have fun, grow their English skills, and build community

To organize meetups, he checked the availability of public parks and then created a Facebook group and a WhatsApp chat moderated by a refugee from the Democratic Republic of the Congo, who is able to translate messages into French and Portuguese.  

His meetups bring out people of all ages and backgrounds, “Each day the language changes some. You may hear a lot of Swahili, a lot of Portuguese, or a lot of Haitian Creole.”  

Together they play informal, tournament-style games. On Fridays, two local coaches, Coach Kwezi from Ghana and Coach Hugo from Guatemala, show up to offer instruction, run drills, and lead more structured games. Yusuf shares video clips of games in the WhatsApp channel, so players can celebrate their successes and learn from their mistakes. 

Though the language barrier can be challenging at first, everyone understands the basics.  

“Everyone can kick and everyone can try to score. Everyone is quiet when they arrive, but their faces are different when the game ends—happy smiles.” 

In fact, the games give players a great chance to practice their English skills without thinking about it too much, and players form bonds quickly.  

“They chat, and some of them, they’re not able to communicate, but they try. You know, ‘Why’d you miss the ball?’ ‘You should pass to me.’ And some build confidence. You can see players become happier over time, come out of isolation. Their lives begin to change. That drives me.” 

Specifically, Yusuf says clients became inspired by friends they’ve met on the soccer field to follow their lead in steps like pursuing GEDs or higher education.  

Yusuf loves the mentorship, community, and social connection the sport offers – no matter a player’s age.   

“I’m in my 40s. I’m not like a youth of 18 or 20, but I’m still engaged. Soccer is a language that doesn’t require much talking, it’s more of action, and it builds trust. When I’m playing with a group from Ivory Coast, Cameroon, and Liberia who don’t know me, they get to know me, I become a friend of theirs. That’s how you get connected.” 

Balling in Boston

According to IINE Volunteer & Donations Specialist Emily Dionne, in Boston, the idea of convening some regular pick-up soccer in the park came from super-volunteer, Suraj Chaudhry of Newton South High School.  

“Suraj has been involved with a ton of different things. He suggested just doing a one-off game and then it just kind of grew from there with the Employment and Skills Training teams really taking it into their own hands to keep it going, which was really great.” 

Emily got Suraj together with some other volunteers to plan the first game. They circulated a flyer, Suraj borrowed pinnies and balls from his school, and Emily brought some pizzas for a post-game social. 

“A good 30-40 people came out, including staff, volunteers, and clients,” says Emily. “We were so surprised. It was a really fun gathering.” 

The one-off game quickly evolved into a weekly Saturday morning meetup. Games are kept informal with teams chosen by counting off, and consistent winners are often broken up to make contests more even.  

“It’s a really great way to build community and have people meet each other, especially in Boston, since everybody’s kind of separated across the city,” says Emily.  

“I think it’s a good way to have a bonding activity that isn’t necessarily based around things we do at IINE like having people work on resumes or attend workshops—it’s purely fun. It’s also a team mentality—everybody coming together for one goal.” 

Emily says the game has led to connections off the field, too. In the WhatsApp chat, between posting video clips of their game highlights, people have started organizing social outings throughout the city.  

When Suraj had to step away, Lead Career Navigator Gordon Parris gladly took over the organizing with the help of Career Navigator Luqman Alkhaneqeeni.  

Gordon (far right), Emily (second from right), and Luqman (kneeling) gather fellow IINE staff and clients weekly for a pick-up soccer game

A former refugee who has lived in Jordan, Iraq, and Turkey, Luqman has been playing soccer since he was four years old. It’s been a throughline for him as his life has continued to change. He couldn’t have been more excited to learn that his new workplace was hosting a regular game. “It’s one of my talents, let’s say,” he says with a smile. “When I learned about the game my first week on the job, I said, ‘Let’s go! I’m in!’”  

Luqman says he sees soccer as “a global phenomenon which unites millions of people. Also, back home it’s used as a cultural expression. Every time I’m playing, I see emotions, joy, that transcends all borders.” 

“We have some kids who are 9, 10, 13 years-old that run circles around us,” Gordon adds,  “so when he says it transcends all borders, including ages, he’s being literal.” 

Gordon is originally from South Africa where he also grew up playing soccer. “We’re all there because there’s something that we kind of miss from home. It’s something that we all grew up doing in completely different ways. Everyone gets the goofy jokes of like, you know, looking one way, kicking the other way, that kind of thing. It’s a common language, and therefore, unifying.” 

Now in its second year, the pick-up game continues to go strong. So what’s next for the franchise?  

“We’re going to keep it simple,” says Emily. “We’re just going to keep playing soccer.” 

“The Most Lovely People”: A Volunteer Group’s Experience Supporting a Refugee Family from Nigeria

Написано Даніель Готьє на . Опубліковано в Блог, Бостон, Історії клієнтів, Переселення біженців, Доброволець.

Boston Bound volunteer group members with Tani and her family

Tani and her six children were among the last refugees to arrive safely in Boston just before the indefinite suspension of the U.S. Refugee Admissions Program. In the weeks leading up to their arrival at Logan Airport, a group of friends from Boston and Brookline had been eagerly preparing to support them through IINE’s Resettle Together program. 

The volunteer group, who call themselves “Boston Bound,” is led by Jenny Miller. Jenny first learned about IINE when her daughter was looking for a community service project in the lead-up to her Bat Mitzvah. Through IINE, she was able to deliver food to local immigrant families and to donate books to refugee children after running a donation drive at her school.

Jenny remained on IINE’s volunteer email list, and when she learned about other opportunities to get involved, she was inspired. “These were things I could actually do. I work full-time [and am] crazy busy, but I had a few hours at night to go grocery shopping and bring food to a new family. Or I had a few hours on the weekend to help someone learn how to navigate the T,” she says.  

“IINE provided great support, and it was deeply satisfying, like disproportionately satisfying even when I never met the family. Dropping off groceries felt so tangible. At a time when it felt hard to find other ways [to help], it just felt really good to be able to do that.” 

She talked about the experience with her friends, a group of fellow parents of tweens. After the 2024 election, when they began sharing their fears over anti-immigrant policies taking hold in January, she proposed sponsoring a refugee family through Resettle Together as a concrete way to honor their values. 

Soon they all found themselves gathered around a dining room table in front of a large piece of paper, divvying up tasks from finding donated furniture, to apartment cleaning, to scheduling shopping trips for food and clothing.  
 
“When we started letting people know that we were doing this, it was amazing how many people wanted to help,” says Jenny, “Our kids did a drive for toiletries, soap, and detergent, and all that kind of kitchen stuff before Tani and her children arrived, and we got six months’ worth of stuff!” 

Eager to befriend Tani’s teenage children, the kids of Boston Bound also collected gifts, prepared a bracelet-making kit, and made a photobook with pictures of all the group members to show the new arrivals how many new friends they now had.  

When the family arrived, Boston Bound group members took turns hosting them for home-cooked West African-style meals, playing board games with their children, taking them to local parks and playgrounds and kicking around a soccer ball, going on shopping trips, helping them learn how to navigate public transportation, and more. They became close quickly. “They are the most lovely people,” Jenny says of Tani and her family. “They are a very close family, very warm, incredibly supportive of each other. I think what struck me was they came here with so much curiosity and eagerness to learn—also a love of their new home, and they really extended that to all of us. They have been so welcoming to all of us. Even with the language barrier, which, when they arrived was almost total. There was still so much warmth.” 

While IINE case workers helped the family enroll in ESOL classes, secure work authorizations, and become oriented to the U.S. workplace, Boston Bound helped make sure the family had access to food and healthcare, enrolled in school, got library cards, and practiced reading and speaking English. Meanwhile, a beautiful friendship formed. 

IINE Case Specialist Nijimbere Lahayiloyi shares more about what it means to welcome refugees, and how critical volunteer support is

“They’ve invited us to celebrate their birthdays at their home, and that’s been just wonderful—so joyful,” Jenny says. “They’ve taught us the songs that they sing for birthdays, and dances, and the music they listen to. They’ve also come to some of our houses for birthday celebrations or just for dinner, and that’s been really lovely too. Every time I visit, they try to send me home with food.”   

When IINE’s Employment team was able to get them job interviews, Boston Bound helped them practice and prepare. Now, all eligible family members have started jobs in food service. 

“Having this support has meant so much,” says Mariamu, one of Tani’s daughters. “We have been able to have people to practice English with and to help us with things we don’t yet understand. We are very grateful for their willingness to assist us. They have been with us since our first day in Boston. They help us understand the community we live in; they often visit us and make sure we are okay. They have done so much to help us in many ways. We appreciate them and pray that God blesses them in everything.” 

Jenny shares how Boston Bound came together and the “privilege and joy” of becoming close with Tani and her children

---

Біженці та іммігранти здійснюють довгі, важкі подорожі, щоб уникнути насильства і почати нове життя в США . Ви можете надати їм допомогу, якої вони потребують. 

Історія Пруденс: Як біженка та гуманітарна працівниця знайшла рятівну підтримку в США 

Написано Даніель Готьє на . Опубліковано в Блог, Бостон, Бостонське сторіччя, Історії клієнтів, Переселення біженців, Доброволець.

Батько чотирьох дітей, Пруденс присвятив своє життя боротьбі за права людини та проти корупції в уряді. Після втечі з рідної Бурунді до Судану він заснував фонд для захисту дітей і співпрацював з кількома міжнародними агентствами з розвитку для підтримки біженців.  

Коли зміна режиму дала йому підстави вважати, що це безпечно, Пруденс повернувся до Бурунді, сповнений рішучості допомогти зробити життя там кращим. Він започаткував ініціативи, спрямовані на розширення прав і можливостей людей, які живуть у важкодоступних сільських громадах країни, надаючи їм доступ до цифрових платіжних систем і цифрових засобів масової інформації. На жаль, ці досягнення привернули увагу тих, хто хотів ними зловживати. Коли президент Бурунді вирішив балотуватися на третій термін, що було заборонено конституцією країни, він попросив Пруденс поширити неправдиву інформацію про те, що він має широку підтримку. Пруденс відмовилася. Це призвело до того, що він став об'єктом політичного переслідування. Нові загрози його життю змусили його сім'ю переїхати спочатку до Великобританії, а потім до Руанди.  

Син Пруденс, Джошуа, народився з небезпечним пороком серця, і йому терміново потрібна була складна операція. Отримати таку допомогу, будучи біженцем, було б нелегко, але Пруденс знайшла надію, коли дізналася, що це можна зробити в Бостонській дитячій лікарні.  

Пруденс зрозумів, що здоров'я його сина і безпека його сім'ї залежать від того, чи знайде він прихильність і підтримку в штаті Массачусетс. Чудові стосунки зі спонсором Стівом Гроссом з фонду "Життя - це добре" та Міжнародним інститутом Нової Англії зробили цю мрію реальністю.  

Дивіться їхню історію нижче: 

---

Біженці та іммігранти здійснюють довгі, важкі подорожі, щоб уникнути насильства і почати нове життя в США . Ви можете надати їм допомогу, якої вони потребують. 

Зі столу генерального директора: Уявлення про краще майбутнє для гуманітарної імміграції

Написано Даніель Готьє на . Опубліковано в Блог, Зі столу генерального директора, Переселення біженців.

Джефф Тільман, президент і головний виконавчий директор Міжнародного інституту Нової Англії

Минулого року, коли ми святкували 100 років підтримки біженців та іммігрантів у Великому Бостоні, ми знайшли таке необхідне натхнення в нашій історії. Протягом століття ми працювали з нашими громадами, щоб зробити наш дім місцем для нових починань. Незважаючи на виклики та невдачі, ми приймали покоління хоробрих, стійких людей, які рятувалися від переслідувань в інших країнах, і вони зробили це місце кращим для всіх нас.

На цьому шляху ми завжди виступали за більш справедливу систему гуманітарної імміграції. Сьогодні часті зміни в політиці часто змушують нас реагувати та захищатися в нашій адвокації, але важливо розуміти, за що ми боремося за що ми боремося а також проти чого ми боремося.

Як би виглядала розумна, стратегічна, гуманітарна імміграційна система? 

1) Це вийшло б за рамки партійної політики.

Президент Картер підписав Закон про біженців 1980 року

Коли Закон про біженців 1980 року був представлений, він був прийнятий значною двопартійною більшістю в Палаті представників і одностайним голосуванням у Сенаті. Американці з різних політичних сил погодилися, що нація, віддана свободі людини, повинна приймати людей, які рятуються від переслідувань тиранів і терористів, що Конгрес повинен відігравати певну роль у прийнятті важливого рішення про те, скільки людей приймати, і що ми повинні мати стандартизовану, добре забезпечену систему розселення та інтеграції сімей і окремих осіб у наші громади.

В останні роки цей гуманний, логічний і двопартійний підхід був значною мірою відкинутий. Протягом обох своїх термінів президент Трамп одноосібно ухвалював рішення своїм указом про те, скільки людей і звідки мають отримати притулок. Величезні скорочення щорічного прийому біженців без згоди Конгресу зрадили союзників, кинули напризволяще людей, які цього потребують, і завадили довгостроковому плануванню державами того, як найкраще прийняти та інтегрувати цих нових членів суспільства. Адміністрація Трампа також застосовувала такі дискримінаційні практики, як заборони на в'їзд на основі національного походження та релігії, а також визначення пріоритетів однієї групи однієї групи над усіма іншими.

The ГРАЦІЯ Акт, одна з потенційних реформ, запропонованих сенатором від штату Массачусетс Едвардом Маркі, зобов'язує США приймати щонайменше 125 000 біженців щороку. Це допоможе усунути політику з рішень про прийом біженців і створить стабільність, необхідну для поліпшення нашої готовності підтримувати сім'ї та окремих осіб, які прибувають до США.

2) Це буде співпраця на всіх рівнях.

Розумна імміграційна політика визнає, що світ взаємопов'язаний, і збалансовує потреби людей, які переїжджають, з потребами приймаючих громад.

На міжнародному рівні це може включати в себе співпрацю в рамках Глобального договору про біженцівспільна робота з сусідніми країнами з метою:

  • запобігати причинам переміщення,
  • боротися з транскордонною торгівлею людьми,
  • безпечно обмінюватися відповідними даними про населення, яке переміщується,
  • розділити відповідальність за переселення,
  • заздалегідь планувати на випадок надзвичайних ситуацій, і
  • забезпечити гуманне ставлення до тих, хто перетинає кордони в пошуках притулку.
Члени Консультативної ради з питань біженців IINE зустрілися, щоб обговорити, як покращити досвід переселення

У США ефективна політика повинна враховувати необхідність возз'єднання сімей і дозволяти людям переселятися в місця, де вже існують громади іммігрантів, які можуть надати їм підтримку з боку громади. Це також дозволило б спрямовувати біженців у райони, які потребують зростання населення і задоволення потреб у робочій силі.

Громадам, які приймають велику кількість людей під час надзвичайних ситуацій, надаватиметься цільова підтримка та рекомендації. Це може включати ресурси для тих, хто забезпечує житло, освіту, охорону здоров'я, транспорт і працевлаштування.  

Опинившись тут, біженці зможуть зробити свій внесок у розробку ефективних стратегій інтеграції за допомогою таких моделей, як Консультативна рада з питань біженців IINE в Нью-Гемпширі - група, яка збирається для обговорення потреб і проблем, а також для надання зворотного зв'язку законодавцям.  

3) Це буде безпечно та ефективно.

Після того, як біженці були змушені покинути свої рідні країни через переслідування та погрози насильства, вони чекають у "третіх країнах", поки їхні заяви будуть розглянуті та перевірені США, перш ніж вони отримають статус біженця і зможуть в'їхати в країну. Вони можуть роками нудитися в таборах для біженців, жити в наметах і покладатися на допомогу гуманітарних організацій у забезпеченні їжею, водою та санітарними умовами.

Співробітники IINE відвідали американо-мексиканський кордон влітку 2024 року, щоб краще зрозуміти небезпечні умови, з якими стикаються шукачі притулку.

Ті, хто не може подати заяву на отримання статусу біженця, часто здійснюють довгі та небезпечні подорожі до США, щоб подати прохання про притулок на американському кордоні. За часів адміністрації Байдена вони могли записатися на прийом до лікаря через урядовий мобільний додаток, але час очікування становив у середньому дев'ять місяців. Під час очікування заявники були вразливі до насильницьких злочинів і крадіжок. Опинившись у США, заявники жили в страху і невизначеності, очікуючи в середньому шість років на винесення рішення за їхніми заявами про надання притулку.  

Систему легального в'їзду до США навмисно зробили неефективною. Протягом багатьох років противники імміграції працювали над тим, щоб скоротити фінансування і загальмувати роботу системи. США повинні підвищити ефективність наших процесів перевірки та адекватно фінансувати нашу імміграційну правову систему, щоб убезпечити шукачів свободи.

4) Це було б справедливо.

Оскільки процес перевірки біженців може тривати роками, були створені інші життєво важливі гуманітарні імміграційні статуси, які дозволяють великим групам людей, чиї домівки раптово стали непридатними для життя, тимчасово в'їхати до США і залишатися тут, поки їхні рідні країни не стануть безпечними. Зазвичай вони отримують візи терміном на два роки, після чого їхнє перебування або продовжується, або припиняється залежно від умов у їхніх рідних країнах.  

Цим особам, як і агентствам з підтримки іммігрантів, не надається фінансування, щоб допомогти їм забезпечити безпечне житло. У деяких випадках їх в'їзд залежав від наявності спонсорів у США, які зобов'язувалися надати їм початкове житло. В інших випадках, не маючи куди звернутися, вони можуть почати своє життя в США на вулиці або в притулках для бездомних. На відміну від людей зі статусом біженця, їхні візи не дають їм автоматичного дозволу на працевлаштування. Вони повинні подати заяву - виклик для тих, хто не говорить англійською і не знає правил - і процес затвердження може зайняти місяці.  

Завдяки підтримці новоприбулі роблять величезний внесок у свої нові громади. За останні роки IINE допомогла тисячам іммігрантів, які опинилися в такій ситуації, і вони змогли повноцінно брати участь в американському житті - приєднатися до робочої сили, записати своїх дітей до шкіл, відвідувати місцеві місця поклоніння і допомагати робити свої райони кращими місцями для життя. І весь цей час над їхніми головами висить візовий дедлайн, і вони перебувають у владі рішень, які часто ґрунтуються на політиці, а не на реальній безпеці їхньої країни. З підтримкою вони можуть подати заяву на отримання притулку, але цей процес є надзвичайно повільним і дорогим, а успіх далеко не гарантований.  

Справедлива система надавала б підтримку цим групам населення після їхнього прибуття на благо всіх, не допускаючи їх до притулків і якнайшвидше залучаючи їх до робочої сили. Вона також надасть їм більш досяжні шляхи до постійного місця проживання та громадянства. Крім того, інвестиції в персонал і процеси, необхідні для подолання величезного багаторічного відставання в розгляді заяв про надання притулку, зменшили б час очікування рішень для заявників, чиї заяви в кінцевому підсумку були відхилені, знизили б потребу в тривалому утриманні під вартою, рейдах Імміграційної служби та полюваннях на нелегальних іммігрантів, а також створили б стабільнішу і ефективнішу імміграційну систему. 

5) Реагування на нові загрози. 

У світі, що вже переживає рекордну кількість переміщених осіб, зміна клімату є екстремальною і швидко зростаючою причиною, яка, ймовірно, погіршиться в найближчі роки. Глобальне потепління впливає на запаси продовольства і води, зменшує площу придатних для життя земель, спричиняє руйнівні стихійні лиха і погіршує умови дефіциту і напруженості, які завжди були причиною переміщення.  

США мають багату історію прийняття жертв стихійних лих, які приєдналися до нашої нації. Однак наразі не існує жодних законних шляхів для кліматичних переселенців з усього світу, які могли б оселитися у Сполучених Штатах. Це готує нас до потенційної кризи. Ми знаємо, що все більше людей неминуче будуть переміщені, і багато з них приїдуть до США. Як і будь-яке масове переміщення, це може призвести до жахливих конфліктів і страждань. Проте, завдяки співпраці та стратегічному плануванню, ми можемо врятувати мільйони життів, створити нові міцні міжнародні партнерства та значно зміцнити нашу країну.

За підтримки IINE сенатор від штату Массачусетс Едвард Маркі та сенатор від штату Нью-Йорк Нідія Веласкес запропонували Закон про кліматичних переміщених осіб. Серед інших необхідних заходів, він створить новий гуманітарний шлях для людей, переміщених кліматичними змінами.

6) Визнати біженців національним надбанням, яким вони є. 

Замість того, щоб зосереджуватися на обмеженнях і квотах, краща гуманітарна імміграційна система справді зосередилася б на гостинності, гарантуючи, що США є бастіоном свободи, можливостей і справедливості, який приваблює шукачів свободи на наші береги, підтримує культурний плюралізм і подає яскравий приклад для всього світу.

Як написала письменниця Амела Колудер, "біженець - це той, хто вижив і може творити майбутнє". За визначенням, біженці - це неймовірно стійкі та цілеспрямовані люди, які обирають США своїм домом, і вони, як правило, не мають собі рівних у своїй любові до цієї країни. Коли ми запитуємо наших клієнтів про їхні цілі на майбутнє, вони кажуть, що хочуть віддячити країні, яка так багато їм дала. Якщо говорити суто економічно, в довгостроковій перспективі інвестиції в біженців приносять мільярди більше доходу, ніж витрачається на їхнє розселенняа внесок, який вони роблять у нашу культуру і наші громади, є незмірним.

Адміністрація закрила двері нашої країни для біженців, але наша робота не припиняється і не може припинитися. Ми зосереджені на захисті наших клієнтів та інформуванні їх про їхні права; наданні більш інтенсивної підтримки біженцям та іммігрантам, які вже перебувають у наших громадах; а також на адвокації більш гуманної імміграційної політики на міському, державному та федеральному рівнях. Будь ласка, розгляньте можливість підтримати цю важливу роботу вже сьогодні.

Закон про біженців 1980 року

5 речей, які потрібно знати про Закон про біженців 1980 року

Написано Даніель Готьє на . Опубліковано в Блог, Пояснювач, Переселення біженців.

Розуміння мети та впливу Закону про біженців у 45-ту річницю його прийняття 

Сорок п'ять років тому Закон про біженців створив більш справедливий, ефективний, безпечний і стратегічний процес прийому та розселення біженців. Відтоді він врятував життя понад 3 мільйонам людей з усього світу. Допомога біженцям інтегруватися в наші громади незмірно зміцнила культуру та економіку нашої країни, а також наш авторитет у світі.

Сьогодні, коли кількість вимушених переселенців по всьому світу зростає до рекордних рівнів, і ситуація погіршується зростаючою загрозою зміни клімату, чинна президентська адміністрація намагається в односторонньому порядку зачинити "золоті двері", які відкрила ця програма.  

Наш обов'язок - відродити надію, яку породив цей Закон, і відновити наше лідерство як притулку свободи і можливостей. Відзначаючи сорок п'яту річницю цього закону, пропонуємо 5 речей, які варто знати про Закон про біженців 1980 року.

1) Закон про біженців 1980 року офіційно визначив, хто є біженцем. 

Перша сторінка Закону про біженців 1980 року. Джерело: Національний архів.

Для людей, які були змушені покинути свої домівки, визначення "біженець" має значення життя або смерті. Включення до програми може означати безпечне нове місце проживання та підтримку, необхідну для процвітання.

Закон про біженців 1980 року привів законодавство США у відповідність до формулювань Організації Об'єднаних Націй, визначивши біженцем будь-кого, хто не може або не бажає повертатися до своєї країни через "переслідування або обґрунтовані побоювання переслідувань" за ознакою раси, належності до певної соціальної групи, політичних поглядів, релігії чи національного походження.

Важливо, що це наше найбільш інклюзивне визначення на сьогоднішній день, яке виключає умови, засновані на національності людей, часу їх переміщення або країнах, з яких вони були змушені шукати притулку.

2) Встановлено єдиний уніфікований процес перевірки, прийому та розселення біженців. 

Закон про біженців створив Програму прийому біженців США (USRAP ) для ретельної перевірки біженців за кордоном за єдиними критеріями, а також Управління з розселення біженців (ORR) для забезпечення новоприбулих послугами, необхідними для якнайшвидшого становлення самодостатності. Фінансування було надано для укладення контрактів з мережею перевірених і контрольованих громадських організацій, таких як IINE, для надання вітального прийому, допомоги з житлом, підключення до федеральних пільг і місцевих служб, навчання англійської мови, культурної орієнтації, підтримки кар'єри та юридичних послуг. 

До створення цих офісів прийом і розселення біженців могли бути несистематичними і непослідовними, ставати предметом дискусій під час активної кризи і призводити до різних механізмів для різних груп населення. USRAP та ORR стали інвестицією в справедливість, краще планування та більш плавну інтеграцію. 

3)Він визначив партнерство між Президентом і Конгресом у визначенні кількості вступників.

Президент Картер підписав Закон про біженців 1980 року, який набув чинності закону

Застосовуючи систему стримувань і противаг до цього процесу, Закон надав Президенту право встановлювати щорічну максимальну кількість прийнятих біженців, але тільки після консультацій з Конгресом. Президент отримав право збільшувати цю кількість під час надзвичайних ситуацій з вимогою, що обґрунтування для цього також має бути надіслане до Конгресу, який, зрештою, контролює бюджетний процес, що фінансує ці зусилля.  

4)Вона гарантувала право подати заяву про надання притулку.

Закон про біженців не лише стандартизував процес пошуку притулку за межами США, але й стандартизував процес подачі заяви на отримання статусу біженця на території США або на їхньому кордоні. Шукачі притулку повинні будуть довести, що вони відповідають тим самим критеріям, які встановлені для біженців - переслідування або обґрунтовані побоювання переслідування, які не дозволяють їм повернутися додому. Ті, кому це вдасться, отримають такі ж права і підтримку, як і біженці, які подають заяви з-за кордону.  

Цей процес врятував життя мільйонам людей, яким загрожувала небезпека, які були змушені швидко покинути свої домівки з обмеженими ресурсами, яким було легше дістатися кордону, ніж пройти процедуру прийому біженців.  

5)Вона була справді двопартійною.

Закон про біженців 1980 року був прийнятий Сенатом одноголосно 85 голосами проти 0. Закон, внесений "ліберальним левом", сенатором від штату Массачусетс Едвардом Кеннеді, мав трьох співавторів-республіканців, а також значну допомогу в його ухваленні від затятого консерватора Строма Термонда, який на той час був провідним республіканцем в юридичному комітеті Палати представників Конгресу США. Країна рахувалася з наслідками війни у В'єтнамі, своєю зростаючою роллю у світі та відповідальністю перед переміщеними особами. Обидві партії розглядали Закон про біженців як створення більш справедливого, впорядкованого і безпечного процесу імміграції на гуманітарних підставах, який підтверджував нашу відданість справі свободи і покращував наш міжнародний авторитет.  

Біженці та іммігранти здійснюють довгі, важкі подорожі, щоб уникнути насильства і почати нове життя в США . Ви можете надати їм допомогу, якої вони потребують. 

Агенції з переселення штату Массачусетс аплодують законодавчому керівництву за інвестиції в розмірі 5 мільйонів доларів у Фонд правового захисту іммігрантів

Агенції з переселення штату Массачусетс аплодують законодавчому керівництву за інвестиції в розмірі 5 мільйонів доларів у Фонд правового захисту іммігрантів

Написано Даніель Готьє на . Опубліковано в Адвокація, Блог, Бостон, Прес-релізи/заяви.

БОСТОН - 9 червня 2025 року - Вісім переселенських агенцій, що працюють по всій території Співдружності, вітають Палату представників штату Массачусетс за включення 5 мільйонів доларів нового фінансування Фонду правового захисту іммігрантів до бюджету на 26 фінансовий рік.

У той час, коли фінанси штату виснажені, можливості для нових інвестицій обмежені, а потрясіння з федеральним фінансуванням вимагають обережності у витратах штату, створення цього нового фонду підкреслює відданість Палати представників захисту прав усіх мешканців штату Массачусетс та їхнє прагнення до цього. Ця важлива інвестиція забезпечить юридичну підтримку тисячам мешканців штату Массачусетс, які проходять складні імміграційні процедури - багато з яких стикаються з ризиком затримання або депортації без доступу до адвоката. Агенції з питань переселення висловлюють подяку керівництву та членам Палати представників за визнання того, що належна правова процедура та юридичне представництво є важливими для справедливої та гуманної імміграційної системи.

"У той час, коли наші громади відчувають зростаючі потреби і підвищену невизначеність, це фінансування посилає важливий сигнал про те, що штат Массачусетс рішуче підтримує наших сусідів-іммігрантів і громади, - сказав Джефф Тільман, генеральний директор Міжнародного інституту Нової Англії, - Створення Фонду правового захисту іммігрантів у ці неспокійні часи говорить багато про що: Палата представників і законодавчі органи підтримують вас. "Створення Фонду правового захисту іммігрантів у ці неспокійні часи говорить громадам, які стикаються з несправедливими переслідуваннями: Палата представників і законодавчий орган штату Массачусетс стоять за вами".

"Надання адекватної юридичної допомоги приносить користь усім жителям, - сказав рабин Джеймс Грін, генеральний директор Єврейської сімейної служби Західного Массачусетсу. "Цей фонд допоможе іммігрантам, які щодня зміцнюють нашу робочу силу, податкову базу та економіку, а також збагачують культурне життя наших громад, залишитися в штаті".

Агентства з питань переселення висловлюють особливу подяку лідеру Френку Морану та голові Дейву Роджерсу за підтримку цього запиту на фінансування, а також спікеру Рону Маріано, голові Комітету з питань бюджету Палати представників Аарону Міхлевіцу та керівництву Палати представників за те, що вони включили його до бюджету Палати представників. Ми також вдячні за довготривалу прихильність і підтримку Сенату та адміністрації Хілі і сподіваємось, що це фінансування буде включено до остаточного бюджету на 26 фінансовий рік. Ми вдячні за лідерство наших обраних посадових осіб у Співдружності.

IINE Statement on the Travel Ban

IINE Statement on the Travel Ban

Написано Даніель Готьє на . Опубліковано в Адвокація, Афганські біженці, Блог, Гаїтянські іммігранти, Прес-релізи/заяви.

The recently enacted travel ban will divide families, endanger the lives of those seeking safety in the U.S., and forsake our nation’s humanitarian legacy. The ban is predicated on the claim that the selected ountries have a “large-scale presence of terrorists,” when in reality, the individuals seeking to leave these nations are doing so to save their lives and their families. 

The International Institute of New England condemns this ban, which is another attempt to dismantle legal pathways to immigration and villainize innocent individuals and families seeking safety and stability.  

More than 90% of IINE’s current clients come from nations included in the travel ban, particularly Haiti and Afghanistan. These immigrants have endured rigorous vetting and screening, long journeys, and unimaginable trauma to find peace and safety in the U.S. The travel ban will cause irreparable human harm and hurt U.S. communities – who rely heavily on their talent and economic and cultural contributions.  

Такий талант, як Ефджин, яка була змушена покинути свій дім на Гаїті, де вона закінчувала резидентуру після закінчення медичної школи. Ефджин завжди прагнула стати лікарем, і минулого року вона закінчила програму сертифікованого помічника медсестри (CNA) IINE, що зробило її ще на крок ближчою до своєї мети.  

Заборона також означає роз'єднання сімей, які вже провели роки в розлуці і не хочуть нічого більше, ніж возз'єднатися. 

Багато хто з заборонених країн є нашими друзями, сусідами, а у випадку Афганістану - братами і сестрами по зброї. Коли Талібан взяв під контроль Кабул, Сабірі та її чоловікові довелося тікати через його минулу роботу на підтримку Збройних сил США; зараз вони живуть у Массачусетсі на самоті, мріючи про день, коли вони знову побачать свої сім'ї.  

The devastation the travel ban will cause is immense. We hope the ban will be successfully challenged in court, and ultimately lead to further action around the need for comprehensive immigration reform. 

Міжнародний інститут Нової Англії зібрав рекордні $3,5 млн на гала-вечорі "Золоті двері", присвяченому сторіччю організації 

Написано Даніель Готьє на . Опубліковано в Блог, Бостон, Бостонське сторіччя, Події, Прес-релізи/заяви.

100ювілей річницярічниці Бостона hштаб-квартира особливості видатні виступів, історія прогулянки та підбадьорливі історії про внесок іммігрантів та біженців по всьому регіону

БОСТОН - 5 червня 2025 року - Міжнародний інститут Нової Англії зібрав 3,5 мільйона доларів на щорічному гала-вечорі "Золоті двері" в середу ввечері, вшановуючи 100-річчя своєї програми в Бостоні піснями, промовами та розповідями про столітній успіх і внесок іммігрантів та біженців у регіоні.

Зібрані кошти підтримують важливі програми IINE в штатах Массачусетс і Нью-Гемпшир, включаючи переселення біженців, навчання англійської мови, підготовку робочої сили та юридичні послуги в час безпрецедентних викликів для іммігрантів і біженців через федеральну політику, спрямовану проти них.

Невідкладність цієї місії була посилена новинами, що пролунали під час заходу: було оголошено про нещодавно підписаний федеральний указ про заборону на в'їзд з 12 країн, у багатьох з яких проживають ті самі люди, яким IINE надає свої послуги. Оскільки понад 90% нинішніх клієнтів є вихідцями з цих країн, ця новина стала протверезним нагадуванням про постійну потребу в сміливій адвокації та непохитній підтримці іммігрантів і біженців.

"Сьогодні ми святкуємо більше, ніж віху", - сказав Джефф Тілман, президент і головний виконавчий директор Міжнародного інституту Нової Англії. "Ми вшановуємо століття мужності, співчуття та відданості іммігрантам і біженцям. Майже всі ми тут тому, що хтось із нашої родини колись вирушив у непевну подорож до США. Ця спадщина побудувала Нову Англію і продовжує формувати наше майбутнє. Ми обрали червоний, білий і синій [кольори] для нашого сторіччя, тому що вітати новоприбулих - це одна з найбільш патріотичних речей, які ми можемо зробити".

Щоб підкреслити важливість своєї місії в цей час, організація зібрала додаткові $274,000 в залі під час заходу, завдяки щедрому внеску в розмірі $50,000 від Ради директорів.

Відступаючи від попередньої 50-річної традиції, цьогорічна подія вшанувала не лише окрему особу, яка народилася за межами США і зробила видатний внесок в американське суспільство, але й усю спільноту IINE, включно з колишніми клієнтами, прихильниками та співробітниками, чий колективний вплив допоміг перетворити Бостон на різноманітне, інноваційне та процвітаюче місто, яким він є сьогодні.

Захід в готелі Omni Seaport у Бостоні зібрав понад 800 гостей, а співголовами виступили минулі лауреати премії "Золоті двері" та авторитетні лідери у сфері бізнесу та благодійності: Нубар Афеянзасновник і головний виконавчий директор Flagship Pioneering та голова Moderna; Стефан Бансельгенеральний директор Moderna; Решма Кевалраманігенеральний директор Vertex Pharmaceuticals; та Белінда Термірпрезидент Фонду Термеєра та вдова Анрі Термеєра. який отримав нагороду "Золоті двері" у 1999 році.

Програма вечора включала зворушливе особисте свідчення клієнта IINE, який поділився своїм шляхом міграції та надії, спеціальний виступ Афганського вільного оркестру, а також ретроспективу багатьох видатних лауреатів премії "Золоті двері" протягом десятиліть. IINE також представив свою Centennial Walk - художню виставку, що розповідає про 100-річну історію IINE в Бостоні та іммігрантське коріння міста, а також інтерактивну фотоінсталяцію та станцію для написання листівок, щоб продемонструвати спільну прихильність нашого міста до прийняття новоприбулих.

"Сьогодні, коли ми згадуємо століття відданості, ми також дивимося в майбутнє, - сказав Термеєр. "Історії минулих нагороджених надихають нас продовжувати будувати суспільство, яке цінує різноманітність, стійкість і незламний дух тих, хто прагне кращого життя".

Серед гостей вечора були члени організаційного комітету IINE: Ентоні Консіглігенеральний директор Consigli Construction; Гордон Діал, генеральний директор Gordon Dyal & Co. Advisory Group LP; Івонн Грінстрітгенеральний директор Alnylam Pharmaceuticals; та Джон МакКвілланголова та головний виконавчий директор Triumvirate Environmental.

З моменту відкриття свого офісу в Бостоні в 1924 році IINE обслужив понад 100 000 іммігрантів та біженців і наразі підтримує понад 10 000 осіб щороку. Зібрані 3,5 мільйони доларів підуть безпосередньо на підтримку програм IINE, гарантуючи, що біженці та іммігранти в наших громадах матимуть ресурси та можливості, необхідні для відновлення їхнього життя, реалізації їхніх мрій та зміцнення нашого міста і штату. Оскільки імміграція залишається в центрі національного дискурсу, IINE залишається надійним постачальником послуг і захисником у всьому регіоні.

Щоб дізнатися більше про Бостонське сторіччя IINE, відвідайте https://boston100.iine.org/.

ПРО МІЖНАРОДНИЙ ІНСТИТУТ НОВОЇ АНГЛІЇ
Міжнародний інститут Нової Англії (IINE) створює можливості для біженців та іммігрантів досягти успіху через переселення, освіту, кар'єрне зростання та шляхи до громадянства. Маючи офіси в Бостоні та Лоуеллі, штат Массачусетс, і Манчестері, штат Нью-Гемпшир, IINE обслуговує понад 10 000 осіб щорічно, включаючи людей, переміщених через переслідування, політичну нестабільність, насильство та кліматичні кризи, дітей та дорослих, які постраждали від торгівлі людьми, а також дітей без супроводу дорослих, які приєднуються до членів сім'ї в Новій Англії. IINE пропонує широкий спектр програм і послуг, щоб допомогти цим новоприбулим відчути себе бажаними гостями, досягти стабільності та безпеки, отримати доступ до ресурсів у нових громадах, досягти своїх цілей в освіті та працевлаштуванні, а також інтегруватися в їхні громади. IINE's досвід ґрунтується на більш ніж столітньому досвіді роботи, і завдяки постійному партнерству з громадськими групами та небайдужими благодійниками по всій Новій Англії, IINE продовжуватиме свою діяльність протягом наступних 100 років і далі.

IINE Statement on the Termination of TPS for Afghanistan

IINE Statement on the Termination of TPS for Afghanistan

Написано Даніель Готьє на . Опубліковано в Адвокація, Афганські біженці, Блог, Прес-релізи/заяви.

The termination of Temporary Protected Status (TPS) for Afghans is based on the claim that conditions in Afghanistan have improved, but the Taliban’s continued control of the nation contradicts this assessment. Human rights violations have only worsened, with women and girls at heightened risk of facing gender-based violence, in addition to thousands of disappearances, arbitrary arrests, extrajudicial executions, attacks on freedom of expression, and the near collapse of their health system. Sending people who have fought alongside us, sought safety in the U.S., and would likely face retribution upon return to a country in crisis would be a complete reversal of our nation’s long-held values of refuge and humanitarian relief.  

IINE has a long history of welcoming and supporting Afghans from the early 2000’s to today. After the fall of Kabul, our communities stepped up and opened our doors because it was the right thing to do. Thousands of Afghans left their homes behind, and in some cases their families, to ensure their safety, including our allies who aided American troops during the war. These brave and resilient individuals have become our neighbors, colleagues, and friends – like Nazia. An English teacher in Afghanistan, Nazia fled after receiving death threats from the Taliban for daring to educate women and girls. Today, Nazia continues to teach English in the Boston-area and hopes to pursue her masters. These are the kind of people we would be turning our backs on.  

Ми повинні дотримуватися нашого зобов'язання приймати тих, хто цього потребує, і ми можемо це зробити. Прийнявши Закон про адаптацію афганців (AAA), Конгрес може дозволити афганцям подавати заяви на отримання грін-карт і відкрити для них шлях до набуття постійного громадянства. Це означатиме, що тисячі афганців зможуть возз'єднатися зі своїми сім'ями і разом безпечно залишитися в США - країні, яку вони вважають своєю домівкою.  

Відстежуючи наше коріння: Лідери IINE про подорожі своїх родин до США

Відстежуючи наше коріння: Лідери IINE про подорожі їхніх родин до США

Написано Даніель Готьє на . Опубліковано в Блог, Бостонське сторіччя, Наша команда.

Відзначаючи сторіччя Бостона - 100років прийому та підтримки біженців та іммігрантів - ми згадуємо, що майже кожен з нас має свою імміграційну історію, незалежно від того, чи ми були першими в нашій родині, хто почав будувати життя в Сполучених Штатах, чи наші батьки, бабусі й дідусі, або поколіннями раніше, вперше здійснили відважну подорож до цієї країни. 

Для нашого блогу члени нашої Ради директорів та Ради лідерів розповідають про те, як їхні сім'ї почали називати США домом. 

Кароліна Сан-Мартін

Керуючий директор, глобальний керівник досліджень зі сталого інвестування, State Street Global Advisors; член Ради директорів IINE

Ріо-де-Жанейро, 1976 рік: Моя мама, молода аргентинка зі здібностями до вивчення мов, опинилася самотньою матір'ю в чужій країні. У дитинстві вона мріяла колись виїхати з Аргентини, але мріяла не про Бразилію, а про Сполучені Штати. Якою б несподіваною і важкою не була її ситуація, тепер вона може вільно здійснювати цю мрію. Через кілька років вона отримує свій шанс. Її сильний послужний список в американській фірмі, що глобалізується, дозволяє їй перевестися до штаб-квартири компанії в США.

Смірна, Грузія, 1979 рік: Я потрапляю до дитячого садка. Я не розмовляю англійською, ніхто навколо мене не говорить іспанською чи португальською. Я не розумію, що говорить вихователька і як все влаштовано, але потроху розбираюся в цьому. У той час я сприймав своє становище як перешкоду. Я не такий, як усі, аутсайдер. Я відчуваю всі реакції і невпевненість, які можна було б очікувати від дитини в такій ситуації: коли діти сміються, а я їх не розумію, я задаюся питанням, Вони сміються з мене?? Коли ми вивчаємо граматичні правила і пишемо в класі, я думаю, Наскільки я відстаю, адже я все ще вивчаю англійську?

Бостон, штат Массачусетс, 2025 рік: Озираючись назад, те, що я вважав перешкодою - бути інакшим іммігрантом - виявилося величезним даром. Ще в юному віці я зрозумів, наскільки я можу вирости, якщо матиму рішучість розібратися в собі. Це було більше, ніж просто пристосування - я зрозуміла, що здатна вчитися і досягати більшого, ніж мені здавалося, завдяки тому, що я була іншою в тому дитячому садку.

Ферешта Торнберг

Виконавчий віце-президент, керівник відділу продажів та управління клієнтами, Північна Америка, State Street; член Ради директорів IINE

Моя мама, троє моїх братів і сестер та я виїхали з Кабула, Афганістан, у 1989 році і попрямували до Нью-Делі. Це було наприкінці російського вторгнення, коли зростало занепокоєння щодо впливу Талібану. Ми переїхали до Нью-Делі як біженці, поки мій батько намагався знайти вихід із Кабула. Ми жили в однокімнатній квартирі в Нью-Делі, поки облаштовувалися і працювали над нашою наступною метою - оселитися в Європі чи Америці. Моя мама почала працювати волонтером у центрі для біженців, а згодом її найняли на повний робочий день. Я працював над розвитком навичок, які могли б допомогти мені знайти роботу, одночасно дистанційно працюючи над дипломом про вищу освіту. Я почала з уроків машинопису, а згодом приєдналася до програми вивчення комп'ютерних наук.

Через чотири роки ми отримали грін-карти і полетіли до Нью-Йорка, де у нас була сім'я і система підтримки. Оселитися в Нью-Йорку було в рази складніше, ніж у Нью-Делі, і я часто кажу, що шкодую, що у нас не було доступу до такої організації, як Міжнародний інститут Нової Англії. 30 років потому ми живемо дуже успішним повноцінним життям, і не буває тижня, щоб ми не згадували про нашу подорож сюди. 

Туан Ха-Нгок

Президент і головний виконавчий директор AVEO Oncology у відставці; член Ради директорів IINE

Я народився і виріс у В'єтнамі під час В'єтнамської війни. У 1969 році у мене з'явилася можливість виїхати з країни для здобуття вищої освіти з умовою, що після закінчення навчання я повернуся до В'єтнаму, щоб допомагати розбудовувати країну, незважаючи на війну. Я приземлився в Паризькому університеті, де здобув ступінь фармацевта. Я планував повернутися додому влітку 1975 року, але в квітні того ж року країна впала під владу комуністів. У мене було два варіанти: повернутися і жити під комуністичним урядом або залишитися в Парижі і просити притулку, що я і зробив. У мене досі зберігається документ, виданий УВКБ ООН, який визнав мене "особою без громадянства". Це слово залишилося зі мною донині. Було відчуття, що я нікому не належу, що я сам у човні в безкрайньому океані - не буквально, звісно, хоча багато моїх співвітчизників відчували саме це.  

На щастя, мої батьки та брати і сестри змогли покинути В'єтнам і приєднатися до мене у Франції. Я залишився там на два роки, протягом яких отримав ступінь магістра бізнес-адміністрування в INSEAD. У 1976 році я приєднався до американської компанії Baxter Healthcare в її європейській штаб-квартирі в Брюсселі. Потім у 1978 році сталися дві події - я одружився з моєю прекрасною дружиною, і моя компанія вирішила перевести мене до своєї штаб-квартири в Чикаго.  

Ми приїхали туди в листопаді з дуже невеликими грошима, без сім'ї та друзів, на яких можна було б покластися, і з дружиною, яка дуже погано розмовляла англійською. Так почалося наше життя в США. 1984 року мене взяли на роботу в одну з перших біотехнологічних компаній, яка перевезла нас до Бостона, де ми й живемо дотепер.

Дебора Дансіре.

Голова Neurvati Neurosciences; колишній генеральний директор H. Lundbeck A/S; старший радник Blackstone Life Sciences; член Керівної ради IINE

Я народилася в Зімбабве в сім'ї шотландських іммігрантів, а мій чоловік народився найстаршим у третьому поколінні змішаної англійської та нідерландської родини. Після закінчення медичної школи і роботи лікарем загальної практики, а мій чоловік - ортопедом-резидентом, я приєдналася до фармацевтичної індустрії і була переведена до Швейцарії, де мій чоловік приєднався до тієї ж компанії. У 1994 році нам обом запропонували роботу в американській штаб-квартирі в Нью-Джерсі, і ми вирушили в нашу 30-річну пригоду в США. Ми швидко навчилися любити відкриту гостинність і захоплювалися культурою філантропії, яка тут процвітає. Ми також дізналися, що англійська мова не однакова в усьому світі!

Ми з чоловіком стали натуралізованими громадянами США в 2004 році і виростили тут двох синів.

Уейд Рубінштейн 

Засновник і президент The Bike Connector, Inc.; член Ради директорів IINE

Я син іммігрантів. Сім'я моєї матері приїхала до Бостона у 1920-х роках, рятуючись від погромів у Росії. Мій батько, який виріс у місті, що зараз є частиною України, пережив Голокост. Під час війни він три роки переховувався. Радянська влада звільнила його навесні 1944 року. Осиротівши після війни, мій батько жив у таборах для переміщених осіб у Чехословаччині та Німеччині. У 1946 році його вивезли до Палестини, а на початку 1950-х років він приїхав до США як біженець, щоб приєднатися до членів сім'ї, які вже були тут. 

Подорожі моїх батьків сформували мене у фундаментальний спосіб. Завдяки їхній стійкості та наполегливій праці я отримав шанс стати випускником коледжу в першому поколінні.

Я вивчав комп'ютерні науки в Бостонському коледжі. Після коледжу я 10 років пропрацював у корпорації з виробництва цифрового обладнання, а потім працював у кількох телекомунікаційних стартапах. У 2003 році я залишив цю сферу і здобув ступінь з початкової освіти. Кілька років я викладав у Західному Ньютоні. Потім я вирішив відкрити магазин морозива Reasons to Be Cheerful, яким я керував протягом восьми років. У 2018 році я продав магазин і заснував "Велоакадемію", яка була позашкільною програмою їзди на велосипеді в Лоуеллі, а потім перетворилася на неприбуткову організацію, якою я керую сьогодні - "Велоконнектор".   

Я завжди вважав, що життя занадто коротке, щоб не переслідувати свої інтереси; це робить його цікавим! І для мене це можливість жити американською мрією, яку я можу здійснити лише завдяки вибору та жертвам, які зробили мої батьки.  

Örn Альмарссон.

Генеральний директор та співзасновник Axelyf; член Керівної ради IINE

У 1989 році я залишив рідну Ісландію, щоб продовжити навчання в аспірантурі в США, що стало початком моєї визначної наукової та особистої подорожі. Маючи глибоку пристрасть до хімії та молекулярних наук у поєднанні з бажанням зробити позитивний внесок у здоров'я людини, я вступив до аспірантури з біоорганічної хімії в Каліфорнійському університеті, занурившись у передові дослідження на перетині органічної хімії та біологічних наук. Мої академічні успіхи та інтелектуальний драйв привели мене на постдокторську дослідницьку посаду в Массачусетському технологічному інституті (MIT), одному з провідних світових центрів інновацій в науці та технологіях.

У Массачусетському технологічному інституті я вдосконалював свої знання під керівництвом науковців та інженерів світового рівня і перейшов до практичного застосування хімії у фармацевтиці. Саме тут я налагодив важливі наукові та професійні зв'язки, які допомогли розпочати мою кар'єру в галузі. Моєю першою роботою у фармацевтичній галузі стала робота в компанії Merck, де я брав участь у відкритті та розробці ліків у динамічному та глибокому науково-дослідницькому середовищі, відомому своєю науковою строгістю та досконалістю. Ця посада стала початком мого постійного прагнення розвивати терапевтичні методи лікування для здоров'я людей.

Протягом багатьох років я працював у різних терапевтичних галузях, однією з найвідоміших з яких є моя робота над формулюванням та системою доставки вакцини Spikevax, вакцини проти COVID-19 на основі мРНК компанії Moderna. Мій досвід у сфері доставки лікарських засобів, зокрема систем на основі ліпідів, відіграв значну роль в успішній оцінці та остаточному впровадженні вакцини під час глобальної кризи. Окрім цього дуже помітного досягнення, я працював над багатьма іншими фармацевтичними продуктами та технологіями доставки, які покращили догляд за пацієнтами та терапевтичні результати, наприклад, у психіатрії та лікуванні інфекцій.

Моя подорож - це також подорож сім'ї, партнерства та спільної мети. Моя дружина, Бриня, також з Ісландії, постійно супроводжувала мене протягом усієї подорожі, пропонуючи підтримку та створюючи теплий, бікультурний дім у США. Разом ми виростили трьох дітей, кожен з яких знайшов свій шлях у сфері охорони здоров'я та фармацевтики, продовжуючи спадщину наукового пошуку та впливу на громадське здоров'я, що визначає нашу сім'ю. Незалежно від того, чи займається біологічними дослідженнями, біотехнологіями, наданням медичних послуг та освітою, кожен член нашої сім'ї робить унікальний внесок у цю сферу, втілюючи цінності освіти, служіння та глобального громадянства.

Від молодого ісландського студента до наукового лідера, який допоміг сформувати одне з найважливіших медичних втручань у світі, моя імміграційна історія - це історія відданості, стійкості та довготривалого впливу. 

Джеффрі Тільман

Президент і головний виконавчий директор Міжнародного інституту Нової Англії

Моя прабабуся, Антуанетта, приїхала з Італії до США на початку 1900-х років. Вона приїхала з Неаполя на кораблі. Це був шлюб за домовленістю, який привів її сюди. У неї народилося семеро дітей, один з яких був батьком моєї матері - мій дідусь, якого я обожнював і який став сенатором штату Коннектикут.  

У моєї прабабусі було дуже мало грошей, і вона так і не змогла добре вивчити англійську мову. Їй було дуже важко адаптуватися та вивчити нову культуру, але вона дуже, дуже важко працювала, щоб її сини та доньки стали повноцінними громадянами нашої країни. Я пишаюся тим, що вшановую її пам'ять своєю сьогоднішньою роботою.

У рік нашого сторіччя ми святкуємо 100 років підтримки біженців та іммігрантів у Великому Бостоні, яка змінила їхні життя, і готуємося до другого сторіччя нашого служіння. Дізнайтеся більше тут: Століття IINE в Бостоні.