Перейти до основного змісту

Бостон
2 Boylston Street, 3rd Floor
Boston, MA 02116
617.695.9990

Лоуелл
101 Jackson Street, Suite 2
Lowell, MA 01852
978.459.9031

Манчестер
470 Pine Street, Lower Level
Manchester, NH 03104
603.647.1500

Контакт
info@iine.org
iine.org

Контакти для ЗМІ
comms@iine.org

Слідуйте за нами

 

Пожертвувати

Теги: біженці

2015–2024: Resilience and Responsiveness in a New Era

Welcome to the eleventh installment of our series “100 Years of Welcome: Commemorating IINE’s Boston Centennial.” The previous installment, “2005–2014: Bringing Families Together,” described how the International Institute of Boston (IIB) resettled refugee families from Iraq and Bhutan, helped strangers become families when refugee men who had immigrated alone were asked to share housing, launched a family reunification program for children who crossed the U.S.-Mexico border unaccompanied, and formed a new “family of agencies” by officially uniting with chapters in Lowell and Manchester to become the International Institute of New England.

In 2015, Jeffrey Thielman became President and CEO of the newly unified International Institute of New England (IINE), comprised of a central administration in Boston and three service teams in the gateway cities of Boston and Lowell, Massachusetts, and Manchester, New Hampshire. The following year, IINE’s Central and Boston teams moved to their current home at the Chinatown Trade Building at 2 Boylston Street, on the edge of Boston’s historic Chinatown neighborhood, where it had been serving immigrants since the 1940s. The first full decade of the International Institute of New England would be marked by dramatic change, adaptation, and resilience. 

Resettlement Rebounds

During his second term, President Barack Obama moved away from some of the restrictive immigration policies put in place at the launch of the War on Terror in 2001 by steadily increasing the number of refugees that could be admitted to the U.S., from 70,000 in 2015, to 85,000 in 2016, and then to 110,000 in 2017—the highest ceiling since 1995.

This higher ceiling allowed IINE to continue to resettle large numbers of Bhutanese and Iraqi refugees in Greater Boston, while also welcoming hundreds of refugees from the conflict-riven Democratic Republic of the Congo, from Syria at the height of its civil war, and from other conflict zones throughout the world. Building on decades of experience, IINE’s Boston office helped refugees find housing, connect to public support, learn English and job skills, and enter the workforce 

Strengthening Community Partnerships

Resettle Together

As arrivals increased, IINE looked to new community partners to help welcome and support біженці. In 2016, IINE piloted the Resettle Together community sponsorship program, creating a model for deeper collaboration with regional faith, education, and community groups on core refugee resettlement activities. These included securing apartments and furnishing them through donations, meeting new arrivals at the airport and driving them to their new homes, and helping them navigate their new communities, from teaching them about the public transit system, to taking them grocery shopping, to helping them with medical appointments. IINE would launch a more fully developed Resettle Together program in 2021, providing increased structure and mutual support to the partnership between case workers and neighborhood groups that has always been at the heart of refugee resettlement.

Продовольча комора

Another Boston partnership that gained importance was with the Greater Boston Food Bank, as IINE expanded its onsite food pantry for Boston area clients. Groceries picked up from the Food Bank each month were made available right at IINE’s Boston office to ensure that clients who were not yet eligible to work would have access to free nutritious food year-round. Community volunteers were recruited to help with distribution, and the pantry would come to serve as many as 1,300 clients in a single year. 

Suitcase Stories® 

To further engage communities in welcoming newcomers, IINE turned back to the arts, continuing a tradition that began with its international folk festivals in the 1930s and 40s and was carried on with the Human Rights Watch Film Festival and Dreams of Freedom Museum in the early 2000s. Launched in 2017, the Suitcase Stories® - історії про валізи program produces live performance events in which storytellers share their immigration stories, including personal tales of migration, integration, adaptation, and resilience; stories handed down from immigrant family members, and stories of the transformation and growth that comes from working with newcomers.   

In its first years, more than 2,000 audience members attended Suitcase Stories® events in venues throughout Massachusetts and New Hampshire, and thousands more were reached through broadcasts on public television. Feeling deep empathy and connection with the storytellers and their subjects, many viewers were inspired to become directly involved with IINE at what would prove to be a crucial moment.  

The Return of Restriction

When President Donald J. Trump took office in 2017, his administration swiftly enacted immigration restrictions the likes of which had not been seen since IIB’s founding in the 1920s. The U.S. Refugee Admissions Program was an early target. The Trump Administration immediately suspended the entire program for 120 days and then instituted a ban on refugee admissions from several predominately Muslim countries, including Iraq and Syria. A new policy of “extreme vetting” for refugees led to longer processing times and backlogged applications, and the refugee admissions ceiling plunged from 110,000 in 2017 to 15,000 by 2021.  

IINE had to adjust quickly. While continuing to serve the refugees in its care, focus shifted from welcoming new arrivals to more deeply supporting newly arrived individuals and families to build toward self-sufficiency through English language classes, skills training, and employment support. IINE’s dormant legal services program was revived with the introduction of a Legal Immigration Forms Service to aid with citizenship applications, family reunification, work authorization, and other crucial immigration applications. With federal support severely diminishing and inhumane new policies being enacted—most notably children being forcibly separated from their families at the U.S. border and held in detention facilities—IINE turned to individual donors to keep critical services going, raising millions of dollars to fill in funding gaps and continue helping families move forward.     

Coping with Covid

A new threat emerged in the Spring of 2020, when the Covid-19 pandemic forced sudden seismic shifts in services of all kinds throughout the world. All U.S. immigration was further curtailed due to health risks—regardless of how dire the needs of those seeking refuge—and refugees and immigrants already in Greater Boston were among the most hard-hit residents. Already lacking financial resources to fall back on, many newcomers who had found jobs quickly lost them as workplaces shut down. Living in small, shared apartments compounded their health risks, and language barriers and social isolation made it difficult to access timely public health information.  

Fiercely dedicated to protecting clients, IINE adapted quickly. An Emergency Relief Fund was formed to raise direct monetary relief for clients most in need. IINE’s Boston food pantry went mobile as staff and volunteers delivered free groceries to families each month. IINE learned to operate nearly all services remotely and delivered laptops to clients so that case management and even ESOL classes could move online.  

To protect people facing language barriers from the disease itself, IINE staff continuously translated the latest recommendations from the CDC into multiple languages, sent them directly to clients’ phones and identified influencers like faith leaders and community organizers to reinforce messaging across immigrant communities.  

Rapid Rescaling

By the end of 2021, the Covid-19 pandemic had waned enough that Boston was reopening. IINE services moved from remote to hybrid, offering more flexibility than ever before. As the new presidential administration of Joseph R. Biden began reversing immigration restrictions, ending the “Muslim Ban,” and raising the ceiling on refugee admissions, IINE was able to pivot back to helping newly arriving persecuted and threatened populations from throughout the world to make Boston their new home.  

The need to ramp up services was swift and dramatic. In August, as the U.S. withdrew its troops from Afghanistan, the repressive Taliban regime quickly regained control, necessitating “Operation Allies Refuge” through which the U.S. airlifted 124,000 Afghans out of the country. Seventy-six thousand Individuals and families who had aided U.S.-led military operations and were now prime targets of persecution and retribution, resettled in the U.S.  

With little warning, IINE began an effort to resettle more than 500 Afghan evacuees in Boston, Lowell, and Manchester within four months and launched another emergency assistance fund to rally community and volunteer support. Among a wave of new hires, IINE brought on many case workers who were themselves former Afghan refugees, as well as Dari and Pashto-speaking translators, to serve arriving Afghan families.  

Next, in the winter of 2022, Russia invaded Ukraine, relentlessly pummeling civilian neighborhoods with bombs and flooding the streets with tanks and troops. Ukrainians who had been living safe and comfortable lives suddenly found their families in the crosshairs. By Spring, 20,000 Ukrainians had connected with resettlement sponsors through the Unite for Ukraine, or “U4U,” program. While hosts welcomed Ukrainian families in their homes and helped them integrate into their new communities, IINE helped new arrivals with complicated application processes from getting work authorization to navigating immigration laws. Ukrainian case specialists joined IINE to help displaced families.  

By 2023, parallel wide-spread conflicts had created a worldwide refugee crisis of historic proportions. In the U.S., the Biden administration relaxed Covid-era border restrictions and designated those fleeing several destabilized nations for Temporary Protective Status and Humanitarian Parole. Included was Haiti, which had suffered a deadly combination of natural disasters and political upheaval and was now overrun by armed gangs. Thousands of Haitians embarked on long and dangerous journeys across multiple countries to reach Boston, home to the third largest Haitian diaspora in the world. Lacking the benefits and protections afforded to those officially designated as refugees, many Haitian immigrants found themselves living in state-run emergency shelters. 

IINE hired scores of new staff members to support Haitian arrivals, many of them Haitian, and held all-day “clinics” in its offices, and in libraries and churches, to help newly arrived families access cash assistance and immigration legal support. Public events like official city Flag Raisings on Haitian Independence Day helped rally community members to support their new neighbors. A new IINE department of Shelter Services was assembled to help clients exit state-run emergency shelters quickly, safely, and permanently. 

Between 2021 and 2024, in the wake of restrictive national policies and a deadly pandemic, the International Institute of New England grew from 60 staff members serving 4,000 refugees and immigrants, to a staff of 250 serving more than 20,000 newcomers. IINE’s unprecedented responsiveness was a culmination of 100 years of adaptation and innovation, driven by compassion.  

Today, 28% of Boston residents are immigrants, and many more are children of immigrants. New arrivals make up close to 30% of the city’s workforce, filling critical roles in a wide variety of industries ranging from service to healthcare to construction. Thousands who have fled persecution, war, famine, and climate disasters, often arriving with little more than the clothes on their backs, are drawn by family, Boston’s international community, and the reputation the city has earned through its commitment to welcoming immigrants. The longstanding Mayor’s Office of New Bostonians—now the Mayor’s Office for Immigrant Advancement—uplifts the critical work of welcoming and supporting newcomers, and the city itself is led by Mayor Michelle Wu, the daughter of immigrants from Taiwan.  

The International Institute remains a leader in the field of refugee resettlement and immigration services in the responsive and innovative programming it creates, the breadth of services it provides, the number of refugees and immigrants it serves (more individuals and families than all other agencies combined), and by spearheading advocacy initiatives in partnership with fellow immigrant services providers. With the support of Bostonians, IINE will continue to welcome refugees and immigrants to Boston for the next 100 years, and beyond. 

During our centennial year, we celebrate 100 years of life-changing support for refugees and immigrants in Greater Boston and prepare for our second century of service. Learn more here: IINE Boston Centennial.

How Styve, an IINE ESOL Student and Haitian Immigrant, is Shining a Light on His Nation’s Challenges and Spirit

Note: Quotes from Styve have been translated from Haitian Creole. 

Jean Pierre StyveBack in his native Haiti, Styve taught high school mathematics and statistics for eight years. The work felt important—but as conditions worsened in his country, there was something else he felt he needed to do. 

“Teaching mathematics and statistics allowed me to impart solid knowledge, sharpen my students’ critical thinking, and awaken them to logic and precision,” Styve says, “however, observing my country’s realities ignited a deeper calling. It was no longer just about shaping analytical minds but also about capturing stories, exposing truths, denouncing injustices, and celebrating forgotten victories.” 

Inspired by reporters like The Independent’s Robert Fisk, and his own friend Domond Willington, a fellow teacher and self-taught journalist, he decided to launch his own journalistic enterprise, an online news publication, which he would call Fouye Rasin Nou (Explore Our Roots). The site is dedicated to covering economics, international affairs, and Haitian culture, “with a particular interest in studying social dynamics in Haiti and their interaction with public policies.” 

“Transitioning from teaching to journalism was a natural evolution for me,” he explains, “a commitment that has allowed me to contribute differently, with a renewed passion for truth and justice. Journalism became a way for me to give a voice to the voiceless, [and] I realized…can serve as a bridge between society and sometimes uncomfortable realities—a powerful tool to enlighten and inspire.” 

This work has taken on even more importance for Styve since he immigrated to the U.S. just over one year ago. A process which he describes as both challenging and enlightening.

“My immigration journey is a story of resilience and adaptation. Upon arriving in a new environment, I had to work extra hard to integrate and pursue my goals while staying rooted in Haitian values and culture. My early days here were marked by challenges, but every obstacle I overcame strengthened my determination. While this journey has sometimes been trying, it’s brought me new perspectives, opened up unsuspected horizons, and allowed me to grow personally and professionally.” 

Styve had learned about the International Institute of New England from his sister back when he was still in Haiti, and is grateful to have been able to enroll in ESOL classes at IINE. 

“For me, learning English is an investment in my future. Mastering English is crucial not only for integrating into U.S. society but also for seizing professional opportunities and accessing a wealth of international knowledge. So far, the classes have been stimulating and have pushed me to give my best every day, bringing me closer to my goals,” he says.  

These goals include continuing to grow and evolve Fouye Rasin Nou, which currently has about 1,000 readers who access the site in English, French, and Spanish. 

In the long term, I aim to develop the site into a reference platform for the Haitian diaspora and all those interested in Haiti. I plan to create a dedicated education section, add videos, and launch training programs for young Haitian journalists. We are also considering establishing a primary and secondary school as well as a scholarship program for underprivileged children and excellence scholarships for young people in the country.” 

Fouye Rasin Nou site images

While Fouye Raisin Nou is primarily aimed at Haitians and the Haitian diaspora, there is much Styve wants his new neighbors in the U.S. to understand about Haitians, their history and their culture.  

“I would like them to understand that Haiti is more than an island facing challenges; it is a country with a history of courage, freedom, and resilience,” he says.  

“Haitian immigrants carry the legacy of the first Black republic in the world, born of a triumphant revolution against oppression in 1804. By welcoming Haitians, you welcome a people with an indomitable spirit. Every Haitian who arrives here embodies this promise of freedom, forged through centuries of struggles and hopes. These immigrants bring their work, talent, and a rich cultural heritage, with vibrant faith and solidarity that transcend borders.” 

Styve’s work on Fouye Rasin Nou is his way of both living and sharing these values.  

---

Refugees and immigrants make long, difficult journeys to escape violence and rebuild their lives in the U.S. You can give them the help they need. 

2005–2014: Bringing Families Together

Welcome to the tenth installment of our series “100 Years of Welcome: Commemorating IINE’s Boston Centennial.” Thepreviousinstallment, “1995–2004: Dreams of Freedom,” described how the International Institute of Boston educated the public by opening the Dreams of Freedom immigration museum; helped newcomers build savings, buy homes, get jobs, and recover from traumas with a host of new programs; resettled refugees fleeing conflicts in the Balkans and Sudan; and was an outspoken supporter of Arab and Muslim communities at the beginning of the War on Terror.

Carolyn Benedict-DrewIn 2005, Carolyn Benedict-Drew, who had previously served as Chief of Policy for Providence Mayor David N. Cicilline, became the President and CEO of the International Institute of Boston (IIB) – its tenth leader. In her first year, she створено the International Women’s Day (IWD) Luncheon to build support for women and girl refugees and immigrants, highlight their unique needs, and celebrate their successes. Throughout her tenure, she oversaw a variety of resettlement challenges and innovations.  

Resettling Families from Iraq and Bhutan

As the U.S.-led war in Iraq raged on, the deeply divided country began to tear apart, creating a massive displacement crisis. Millions of Iraqis were forced to flee their homes due to mass bombing campaigns, street-level military skirmishes, and sectarian violence. Particularly vulnerable were the nation’s many different religious, ethnic, and political minority groups.   

Resettling hundreds of Iraqis with varying backgrounds and needs became a major focus for IIB. The first arrivals came with Special Immigrant Visas, granted for serving the U.S. government in roles such as interpreters, engineers, or security personnel, which made them targets of the Iraqi government. Other threatened and persecuted groups followed in waves as they secured refugee status. IIB helped many Iraqis resettle in the nearby cities of Chelsea and Quincy, where one family went on to found Falafel King, a restaurant chain that now boasts two locations in downtown Boston.  

During the height of Iraqi resettlement in 2008, IIB also began to welcome hundreds of refugees from Bhutan. They were largely Nepali-speaking Lhotshampas (Southerners) who had been exiled in the early 90s when conflicts flared over the government’s promotion of a single national identity. Many spent the intervening decade living in refugee camps in Nepal where they faced dangerous health conditions, but thanks to NGOs, often learned English. IIB helped many Bhutanese resettle in Lynn, and Chelsea, and IIB Employment Specialists helped many find service jobs at Logan International Airport. Each morning and evening, Bhutanese refugees would fill busses between Chelsea and East Boston on their way to help make New England’s busiest airport function.  

Strangers Become Family

In 2011, in response to a growing need, IIB took on a new resettlement challenge: finding housing for single refugee men—most commonly Iraqi, Ethiopian, and Eritrean—who had been forced to immigrate independent of their families, were not used to living without them, and could not afford individual living arrangements. Sharing a new home with several people whom they had never met, and often beginning without a common language, created another whole level of uncertainty for people who were already enduring tremendous change. Their IIB Case Specialists made many house visits to help these new arrivals connect across languages and cultures. The results were often beautiful, as many of these households came to form tight and lasting bonds, and to rely on one another as they worked toward self-sufficiency. 

Возз'єднання сім'ї

In 2011, IIB launched a new initiative in response to a growing crisis in Central America. An epidemic of deadly and destabilizing gang violence throughout the Northern Triangle countries of Guatemala, Honduras, and El Salvator had led to a record surge of children no longer safe in their home countries who undertook long and dangerous journeys unaccompanied to cross the U.S.-Mexico Border in search of family members in the U.S. 

With support from the federal government, IIB began the region’s first Family Reunification Program to help unaccompanied children apprehended at the border reunite with their families in safe households, receive physical and mental health care, enroll in school, and integrate into New England communities.   

A Family of Agencies

That same year, the International Institute of Boston formally joined its own family of sorts. Back in 1994, IIB worked with a network of faith-based community groups to establish an office in Manchester, New Hampshire. In 2001, a formal collaboration began with the International Institute of Lowell, in Massachusetts, a partner agency founded in 1918. In 2011, the three offices formally merged into a new regional agency: The International Institute of New England. This union represented a new era of collaboration, facilitating the sharing of best practices and other resources across locations and giving each office more options in searching for housing and optimal services for each new arrival. 

- - - 

Building on the success of this period, the International Institute continues to provide tailored support to refugee and immigrant women and girls through our WILLOW Fund, resettles single arrivals as well as families, and serves hundreds of unaccompanied children each year through a program that now spans New England and New York. Last year, the International Institute of New England (IINE) served more than 20,000 refugees and immigrants, and through its collaborations ensures our newest neighbors find welcome and opportunity in our communities every day. 

During our centennial year, we celebrate 100 years of life-changing support for refugees and immigrants in Greater Boston and prepare for our second century of service. Learn more here: IINE Boston Centennial.

1995–2004: Dreams of Freedom

Welcome to the ninth installment of our series “100 Years of Welcome: Commemorating IINE’s Boston Centennial.” The previous installment, “1985–1994: Protecting New Bostonians,” described the International Institute of Boston’s continuing efforts to resettle refugees of displacement crises in Southeast Asia, Northern Africa, and the former Soviet Union; the organization’s growing legal and advocacy work; and how it assisted thousands of immigrants granted amnesty by the 1986 Immigration Reform and Control Act. 

Facilitating Mutual Aid

In the mid-1990s, the International Institute of Boston (IIB) remained an important source of support for the communities it had helped to build through refugee resettlement over the past two decades by working with their mutual aid organizations. It hosted the formation of a Vietnamese Mutual Support Group, began working with Boston’s Ethiopian Community Mutual Assistance Association, and hosted meetings for several similar groups from growing immigrant populations.  

Hosting “Dreams of Freedom”

Children explore an interactive exhibit at the Dreams of Freedom Museum

In 1998, IIB moved its offices from Commonwealth Ave, where it had been since the mid-1960s, to a larger space at One Milk Street in Boston’s Financial District, with room for more classrooms, a new computer lab, and more.  

This new space would be uniquely open to the public. In its basement, IIB created Dreams of Freedom: Boston’s Immigration Museum.  

Building on the legacy of the New England Folk Festival, which IIB helped organize to share the rich cultural traditions of new immigrants, Dreams of Freedom offered interactive exhibits showcasing photographs, artifacts, and personal stories that offered glimpses into the lives of the immigrants and refugees who resettled in Boston over the decades. The museum also hosted lectures, workshops, and community discussions on issues such as immigration laws, community integration, and the challenge of cultural and racial discrimination. In the early 2000s, the museum sponsored and hosted screenings by the Human Rights Watch Film Festival.

Pursuing Dreams

One Milk Street quickly became the home of several new integration programs that helped IIB clients pursue goals from getting a first job in the U.S., to buying a car and a home, to achieving citizenshiptheir own “dreams of freedom.” A one million dollar grant from the Boston Foundation and a partnership with Hilton Hotels helped launch a skills training program to place more than 260 newcomers into jobs at Boston hotels. A federally funded Saving for Success program not only offered newcomers financial literacy, banking, and money management skills, but also helped them set up a savings accounts and set savings goals for a major purchase, and then provided matching funds once the goals had been achieved. A new class in “Homebuying 101” was offered first in Vietnamese and Haitian Creole, and then later in Chinese and Cape Verdean CreoleA new Citizenship Center provided refugees and immigrants with citizenship examination preparation and other naturalization services.

Defending the Most Vulnerable

Other new and important IIB programs served immigrant populations who needed special care in order to recover from past persecution and begin to thrive. IIB launched the International Survivors Center to provide case management and counseling services to survivors of torture and other war-related traumas, and also secured its first contract from the U.S. Department of Justice to serve victims of human trafficking, providing mental health services, housing, and legal assistance. IIB also became a regional resource in combating human trafficking, convening and training a network of law enforcement officers to better identify and serve trafficking survivors. 

Kosovo Kids and Lost Boys

IIB continued to welcome new groups of refugees to Boston and to help them recover and integrate. At the end of the 1990s, a crisis erupted in Eastern Europe’s Balkan Peninsula. Ethnic conflict had been violently tearing apart the country formerly known as Yugoslavia for several years, and in 1999, NATO intervened, bombing government forces and temporarily seizing control of the flashpoint region of Kosovo to try and end the large-scale ethnic slaughter. In the mass displacement that followed, refugees from regions on multiple sides of the conflict were resettled in Boston. Many were ethnic Albanians from Kosovo eager to join an already sizable community of Albanian Bostonians whom IIB had served over the years. As they welcomed these new refugees, IIB was particularly mindful of the many children arriving and organized a “Kosovo Kids” summer program in the Boston suburb of Lynn to help them prepare for attending local public schools in the fall. 

 IIB resettled several dozen of the Lost Boys of Sudan, including John Garang (left) and Ezekiel Mayen (center) shown at their house in Lynn in 2001. Photograph by Bill Greene, courtesy of the Boston Globe

In the same period, IIB also welcomed to Boston 75 of the so-called “Lost Boys of Sudan,” a group of teenage refugees from the Dinka tribe of South Sudan who had been captured as young children and forced to serve as soldiers in the Northern Sudanese army. Many had fled first to Ethiopia, and then to Kenya, where they endured brutal treatment and extended confinement in the Kakuma refugee camp. In the early 2000s, escalation of violence in the Sudan Civil War had brought renewed attention to the plight of the “Lost Boys” and thousands were welcomed into the U.S. In Boston, IIB provided arrivals with English language classes and case management services. Some used the new computer lab in IIB’s Milk Street office to search for their lost family members. 

With Us or Against Us

Public sentiment towards refugees shifted dramatically in the wake of the events of September 11, 2001. Soon after members of the international terrorist group Al-Qaeda hijacked four airplanes and flew them into the Twin Towers of New York’s World Trade Center, and the Pentagon in Washington, D.C., killing nearly 3,000 civilians, President George W. Bush announced a U.S.-led “War on Terror.” For this new kind of war only one rule was made clear: all the nations of the world were “either with us, or you are with the terrorists.” 

As the U.S. military mobilized for “Operation Enduring Freedom,” an attack on the repressive Taliban regime who ruled Afghanistan and had harbored Al Qaeda’s terrorists, a mood of fear, division and prejudice reverberated across the U.S., including in Boston, from which two of the hijacked flights had originated. Many Muslim and Arab Americans became the targets of violence, threats, and prejudice. IIB sprang into action to mobilize a local response, organizing a meeting of leaders from Boston’s Afghan community to issue a press release about the crisis, arranging a meeting between Boston’s Arab American leaders and the Hate Crime unit of the Boston Police Department, and developing a community resource guide for Boston’s Muslim community. IIB also partnered with the organization Muslim Community Support Services of Massachusetts to provide counseling to immigrants confronting trauma and feeling unsafe in their communities. 

As the war in Afghanistan continued, in 2003, the War on Terror expanded with the advent of “Operation Iraqi Freedom.” Both conflicts created massive displacement, but in response to the 9/11 attacks the U.S. curtailed the refugee admissions program from 70,000 in 2001 to about 27,000 in 2002 and vetting of refugees from Arab and Muslim countries became increasingly restrictive. But as the first admitted Afghan and Iraqi refugees from these wars began to arrive in Boston, IIB was there to welcome them into services and proudly help them to become Bostonians.  

- - - 

Many of the programs first established at the International Institute of Boston in the 1990s and early 2000s continue to thrive and evolve at the International Institute of New England today. Our “Ready, Set, Service!” program helps new arrivals to Boston train and find work in today’s local hospitality industry. A savings program is still offered today and continues to help refugees and immigrants to purchase their first cars and homes here. IINE continues to provide programs specifically for victims of torture and our Trafficking Victims Assistance Program (TVAP) helps hundreds each year to recover and rebuild their lives.  

IINE continues to stand with all victims of discrimination and to connect them to the community resources they need to feel welcome, safe, and supported.  

У рік нашого сторіччя ми відзначаємо 100 років підтримки біженців та іммігрантів у Великому Бостоні, яка змінила їхні життя, і готуємося до другого століття нашого служіння. Дізнайтеся більше тут: Століття IINE в Бостоні.

1985-1994: Захист мешканців Нового Бостона

Ласкаво просимо до восьму частину нашої серії "100 років гостинності:Відзначення сторіччя IINE в Бостоні".Попередня частина, "1975-1984:Удосконалення переселення біженців" описувала переселенняМіжнародним інститутом Бостона (МІБ) біженців війни у В'єтнамі, а також посилення партнерства з урядом і розширення послуг, що стало можливим завдяки Закону про біженців 1980 року, включно з сильнішими юридичними послугами і новими програмами, спрямованими на вирішення проблем психічного здоров'я.

Tвін прийняття Закону про біженців Закону про біженців у 1980 збільшило прийом біженців і створив Федеральне управління з розселення біженців. Це призвело до нового зростанню, співпраці, і підтримки для Міжнародного інституту Бостона.для Міжнародного інституту Бостона, який змінив свій головний фокус на початку 1980-х років на переселення біженців переселення для для подолання кризи переміщення спричиненої війною у В'єтнамі..

Навчальна програма для біженців 1988
Клієнтка-біженка бере участь у навчальній програмі в 1988 році

МІБ продовжує підтримувати Sбіженців з Південної Азії протягом протягом 1980s, pартикуляційно іn 1988коли федеральний амер.aамериканський Закон про повернення на батьківщину визнав до до США. тисячі біженців дітей змішаного змішаного американського та в'єтнамського походження, якічия спадщина стала джерелом дискримінації у В'єтнамі. дискримінації у В'єтнамі. IIB переселений hцих дітей та їхні сім'ївітаючи їх у зростаючі в'єтнамські громади в Бостоні та його околицях., і запустили "В'єтнамську громаду "Альтернативний освітній проект" щоб допомогти їм вивчити грамоту, англійську та математику. Протягом 1970-х і 80-х років нові адвокати та помічники адвокатів приєднувалися до юридичної служби, щоб допомагати біженцям у складному процесі подачі заяви на отримання громадянства та возз'єднати їхні сім'ї в США.

Ласкаво просимо для біженців після холодної війни

Невдовзі після цього, коли у 1989 році впала Берлінська стіна, поклавши край холодній війні, IINE прийняв тисячі євреїв, які рятувалися від переслідувань радянського режиму. Також було прийнято багато біженців з колишньої Югославії, де громадянська війна призвела до етнічних чисток та інших масових звірств. Коли по всій Північній Африці спалахували жорстокі конфлікти, МІБ приймав біженців з Ефіопії, Еритреї, Сомалі та Судану.

У той самий час прибуття біженців стрімко зростало, однак федеральне фінансування переселення біженців різко скорочувалося, і до середини 1980-х років персонал МІБ та його діяльність були змушені скоротитися. До 1985 року МІБ скоротився до невеликої, але потужної команди співробітників, які розмовляли на 17 мовах, включаючи адвокатів і помічників адвокатів, які були додані для посилення команди юридичних послуг. На деякий час основним програмним напрямком діяльності МІБ стали юридичні послуги та адвокація.

Юридичні клініки та невідкладна допомога

1986 рік став особливо знаменним для команди юридичного відділу, оскільки МІБ відкрив першу в своєму роді імміграційну юридичну клініку в цьому регіоні. Під час щотижневих семінарів клініка надавала допомогу іммігрантам Бостона в заповненні імміграційних форм та підготовці заяв на отримання посвідки на постійне проживання та громадянства.

Того ж року МІБ заснував програму невідкладної допомоги затриманим іммігрантам (IDEA), яка об'єднала 50 місцевих адвокатів, щоб звільнити людей, які утримуються в центрі утримання іммігрантів у бостонському Норт-Енді. Очолювана помічником юриста МІБ і фінансована Бостонською фундацією та Комітетом юристів за міжнародні права людини, програма IDEA проводила тренінги для адвокатів-волонтерів, допомагала з перекладом і підготовкою документів, відстежувала дати слухань і збирала кошти під заставу, щоб допомогти безпечному звільненню затриманих осіб.

Партнер у реформах

Також у 1986 році президент Рональд Рейган підписав блокбастер "Закон про імміграційну реформу та контроль", який кардинально змінив ландшафт, в якому працював МІБ. Закон збалансував жорсткіший прикордонний контроль і покарання за наймання нелегальних працівників з широкомасштабною амністією для нелегальних іммігрантів - величезною можливістю для народжених за кордоном осіб, які живуть у США без надійного правового статусу, отримати посвідку на постійне проживання і шляхи до громадянства. Всі іммігранти, які в'їхали до США до 1982 року, і всі іммігранти-фермери, які могли довести, що вони працювали щонайменше 90 днів, мали право на отримання статусу іммігранта. Для подачі заявки був відведений один рік, і це вимагало сплати внеску, зняття відбитків пальців і заповнення цілої низки паперів. МІБ був одним з кількох агентств по всій країні, призначених допомагати іммігрантам заповнювати заяви, завдяки якій близько трьох мільйонів американців отримали легальний статус.

Співробітники та клієнти МІБ у 1990-х роках

Багато юридичних послуг МІБ сьогодні формуються під впливом іншої важливої реформи тієї епохи: Закону про імміграцію 1990 року. Цей закон запровадив тимчасовий захисний статус (TPS) для прийому людей з країн, що потерпають від збройних конфліктів, екологічних катастроф чи інших екстремальних загроз, і дозволив їм працювати, перебуваючи в США. Він підвищив ліміти на прийом іммігрантів і біженців, створив нову преференційну категорію для сімейної імміграції та дозволив роботодавцям подавати заявки на отримання тимчасових віз для найму кваліфікованих працівників.

Крім того, на противагу "системі квот", яка з 1920-х до 1950-х років обмежувала імміграцію за країнами, в основному на основі етнічної дискримінації (проти якої палко боровся МІБ), Закон про імміграцію 1990 року також створив "Лотерею розмаїття" для надання віз представникам національних груп, які наразі недостатньо представлені в США. Цей закон став не лише ще одним кроком уперед у збільшенні розмаїття нації, але й черговою перемогою на шляху до возз'єднання родин. У середині 1990-х років МІБ почав працювати з сім'ями, щоб допомогти членам їхніх родин, які проживають за кордоном, подати заявку на участь у цій лотереї в надії на возз'єднання.

Допомога та захист прав потерпілих

Працюючи над тим, щоб забезпечення законних прав іммігрантів та біженців БостонаМІБ також допомагав допомагавдопомагав забезпечити, щоб їх приймали сусіди, члени громади члени громади та працюючи щоб захистити їхнє фізичне і психічне здоров'я та безпеку. IIBСоціальні служби dвідділ пов'язаний з новоприбулих до консультування та кризового втручання служби підтримкивключаючи програму допомоги жертвам для тих. для тих, хто зіткнувся з нападу, расистських переслідувань, або домашнього насильства. МІБ тісно співпрацює з Азійською цільовою групою проти домашнього насильства в Азії та став першою установою такого роду, яка запропонувала ресурси для реагування на домашнє насильство в a початковому рівні англомовного класу.

Щоб допомогти захистити права та сприяти підтримки новоприбулих по всьому штату Массачусетс, у 1987 році МІБ об'єднався з іншими іншими місцевими переселенськими агентствами, громадськими організаціями, очолюваними іммігрантами, релігійними організаціями, громадськими та правозахисними організаціями, та провайдерів соціальних, юридичних та медичних послуг до заснували Массачусетську Коаліцію захисту прав іммігрантів та біженців (MIRA). Коаліція Коаліція's першим виконавчим директором був колишній програмний директор МІБ Мюріель Хайбергер. Сьогодні MIRA є дуже активною організацією, яка налічує 100 організацій..

Нові партнери та кордони

Волонтер МІБ допомагає двом російським біженцям подати документи на постійне місце проживання в 1992 році

У 1990-х роках амбіції МІБ продовжували перевищувати його розміри, надихаючи на нові партнерства. Одним із способів розширення можливостей агентства було інвестування у програми підготовки волонтерів, залучаючи членів громади безпосередньо до роботи з прийому новоприбулих мігрантів. Після навчання новий важливий корпус волонтерів був інтегрований як у безпосереднє служіння, так і в освітні програми.

У 1994 році МІБ зв'язався з громадською групою, яка допомагала біженцям у сусідньому місті Манчестер, штат Нью-Гемпшир, і відкрив свій перший офіс за межами Бостона, проклавши шлях до того, що згодом стало багатопрофільним Міжнародним інститутом Нової Англії.

- - - 

Сьогодні, Команда Імміграційних правових послуг IINE продовжує допомагати переслідуваним іммігрантамв тому числі тисячам з тимчасовим захисним статусом, подати заяву на постійне проживання та громадянство, а також возз'єднати свої сім'ї.. Це також допомогтиs бізнесупідприємствам подавати заявки на отримання тимчасових віз для найму кваліфікованих іммігранти працівників-іммігрантів. Керівництво IINE входить до складу Консультативної ради з питань сьогоднішньої Массачусетської коаліції захисту прав іммігрантів та біженців. Сотні громадських волонтерів інтегровані по всій нашій організації в усіх відділах. Наш сайт у Манчестері обслуговує більше 1,000 біженців та іммігрантів з з різних країн світу з житлом та підтримкою базових потребосвіту, кар'єрні послугиюридичні послуги, та адвокацію.

У рік нашого сторіччя ми відзначаємо 100 років підтримки біженців та іммігрантів у Великому Бостоні, яка змінила їхні життя, і готуємося до другого століття нашого служіння. Дізнайтеся більше тут: Століття IINE в Бостоні.

"Я знаю, як бути біженцем. Тепер я хочу допомагати людям": Подорож Влади з охопленої війною України до Нью-Гемпширу

"В одну мить"

Влада знайшла безпеку в Нью-Гемпширі після втечі з охопленої війною України

In 2022, in her native country of Ukraine, Vlada had started her “dream job,” working as a Social Media Manager, after recently completing a master’s degree in linguistics the previous year. 

"Це була робота, якою я був дуже любила, - розповідає Влада, - але все закінчилося в один момент. У дні, коли почалася війна, я втратила роботу".

Влада та її сім'я жили тихим і спокійним життям, поки не опинилися не в тому місці і не в той час.

"Я жила в Харкові, що на кордоні Білорусі та Росії, - пояснює вона, - і це було місто, яке найбільше обстрілювали з першого дня початку війни. Ми були першими, хто почув різкий шум на вулиці, і спочатку подумали, що це просто щось на кшталт феєрверків, але це почалося о четвертій ранку, тож так, це було щось інше, і це було справді страшно".

"Через три дні... ми були самі" 

Харків став першою великою мішенню раптового і неспровокованого вторгнення Росії в Україну. Його бомбардували безперервно, змушуючи мешканців міста робити страшні розрахунки.

"Десь через три дні після початку війни ми залишилися самі, - розповідає Влада, - без громадського транспорту, без продуктів, без супермаркетів - все було закрито. Десь 30% людей виїхали і переїхали в інші міста, або почали перетинати кордон. Дехто просто залишився там. Ми були серед тих, хто залишився, хто не вірив, що може бути війна. Всі думали, що війна закінчиться за три дні, що всі просто поспілкуються і знайдуть спосіб вирішити проблему".

Влада жила на восьмому поверсі дев'ятиповерхового будинку, серед мешканців якого було багато дітей. Коли їх оточували руйнування, вони намагалися зрозуміти, як залишитися в безпеці, часто ховаючись у підвалі. Чим ближче до них підходили бомбардування, тим більш ізольованими вони ставали.

"У нас не було ні машини, ні транспорту, щоб переїхати або виїхати. Ми втратили інтернет-зв'язок. Ми втратили будь-який зв'язок з навколишнім світом. Ми не знали, що відбувається, і не могли нікому зателефонувати, щоб сказати, що ми ще живі"

Проте Влада та її сім'я чіплялися за надію, що бомбардування скоро закінчаться і почнеться відновлення.

"Кожного дня ти думав про те, що, "Гаразд, цю будівлю розтрощили, але ти виживеш, і твоя будівля виживе навіть після всього, і, можливо, хтось прийде, щоб допомогти тобі. Хтось надасть транспорт для евакуації чи ще щось. Але наша частина міста була заблокована, і все, що ми бачили, - це багато танків, які їздили навколо нашої квартири тощо".

"Я не розумію, як ми вижили" 

Після другого нападу Влада та її сім'я не мали іншого вибору, окрім як виїхати.

"Ми просто взяли наших двох котів і, як дві сумки, почали вибігати з будівлі".

Дідусь Влади жив приблизно за двадцять хвилин від них. Вони не могли з ним зв'язатися і не уявляли, що знайдуть, коли дістануться до його будинку. На щастя, він виявився безпечним місцем. Наступного дня друг батька Влади зміг забрати їх звідти і вивезти з Харкова в сільську місцевість, де вони пробули близько трьох місяців, відновлюючись і плануючи свої подальші кроки.

Батько Влади знайшов нову роботу в Харкові, і вони з матір'ю вирішили винайняти там нову квартиру. Хресна мати Влади знайшла спонсорську сім'ю в США через програму "Єднаймося заради України", і вони разом з Владою вирушили до Нашуа, штат Нью-Гемпшир.

"Коли я щойно перетнула кордон з Польщею, я почала дихати, тому що я була в безпечному місці, навіть якщо я ще не в США, я відчула: " Добре, тепер я в безпеці". Мені не потрібно весь час боятися, що щось станеться. А коли я приїхав до Сполучених Штатів, я відчув це ще більше".

У перші дні Влада пам'ятає, що їй було дуже приємно їсти прості продукти, які перестали бути доступними в Україні - свіжі фрукти та овочі, а також морозиво.

Спонсори допомогли їй почати орієнтуватися в житті в США, познайомили її з містом, американською культурою та іншими українцями в цьому районі.

"Я дуже вдячна їм за допомогу. Вони відкрили мені двері до безпечного життя без щоденних бомбардувань".

TЩоб допомогти їй отримати пільги та дозвіл на роботу, а також дізнатися, як знайти роботу в США, сім'я звернулася до Міжнародного інституту Нової Англії, який має офіси в сусідньому Манчестері. Там вона познайомилася зі своїм кейс-менеджером Сарою Ніазай, яка стала її близькою подругою.

Але не минуло й двох тижнів, як сталося немислиме. Влада зателефонувала матері до Харкова, яка пояснила, що між вибухами була перерва, але вони знову почалися.

"Вона почала плакати і була дуже налякана. Вона сказала: "Я не можу знайти тата. Я думаю, що його вбили".

"Я хочу допомагати людям" 

Ще не оговтавшись від цієї новини, Влада кинулася шукати роботу. Вона знайшла роботу на півставки в магазині одягу T.J. Maxx, викладачем англійської мови для носіїв інших мов у навчальному центрі для дорослих, а також адміністратором на рецепції в стоматологічному кабінеті. Вона погодилася на всі роботи одночасно і працювала 56 годин на тиждень. Влада була емоційно та фізично виснажена, але це було те, що їй потрібно було робити, щоб вижити.

Ставши на ноги, вона перейшла на роботу, яка дозволяла б їй допомагати іншим іммігрантам, і протягом року координувала та забезпечувала мовний переклад. Вона продовжувала стежити за оголошеннями про роботу, і щось у ній прокинулося, коли вона побачила вакансію в Міжнародному інституті Нової Англії. Вона згадала про допомогу, яку отримала там, коли вона найбільше її потребувала.

"Це було схоже на те, що мені дуже потрібна ця посада! Я хочу допомагати людям. Я знаю, як бути біженцем, а це чудовий досвід! На цій роботі я надаватиму велику підтримку людям, чий досвід мені зрозумілий" .

"Я дещо знаю про це" 

Зараз Влада є кейс-менеджером IINE і має власних клієнтів, і каже, що, незважаючи на те, що у неї є свої труднощі, вона відчуває задоволення від того, що може використовувати свій неймовірно складний досвід для допомоги іншим біженцям та іммігрантам.

"Багато клієнтів приходять з травмами, і я можу сказати: " Так, я дещо знаю про це" .Може бути інакше - у мене багато клієнток - афганських жінок, які мали справу з талібами, і так, у мене немає такого досвіду, але я можу спробувати їм допомогти. Я можу спробувати підтримати їх, просто сказавши їм, що зараз вони в безпечному місці і можуть повернути все, що втратили в своїй країні".

Сама Влада відчуває, що зараз вона в хорошому місці.

"Я сприймаю все день за днем. У минулому я була такою людиною, яка багато планувала на майбутнє. Потім все зруйнувалося в одну мить. Я все ще люблю Україну. Я хочу колись повернутися і почати там інше життя. Але зараз я дуже вдячна Сполученим Штатам, які нам дуже допомогли. Я ціную людей, з якими працюю, вони дуже хороші. Я люблю їх усіх, і вони хороші друзі. І так, вони підтримують тебе, коли ти цього потребуєш".

---

Біженці та іммігранти долають довгі і важкі шляхи, щоб уникнути насильства і почати нове життя в США. Ви можете допомогти їм почати все з чистого аркуша вже сьогодні. 

"Як здійснення мрії": Шлях Фарішти від афганської біженки до громадянки США

"Це наче мрія, що здійснилася. Це найбільший день у моєму житті. Після всіх проблем і довгої подорожі, нарешті, я досягла того, чого хотіла. Я також дуже рада, що працюю в такому чудовому середовищі і допомагаю біженцям у досягненні їхніх життєвих цілей".

14 серпня 2024 року Фарішта Шамс, колишня біженка з Афганістану, а нині менеджер з питань переселення IINE, разом зі своїм чоловіком прийняла присягу громадянки США. Фарішта була клієнткою IINE, коли вперше приїхала до США у 2019 році. Вона знову стала клієнткою IINE в лютому цього року, коли почала співпрацювати з Імміграційною юридичною службою з командою Імміграційної юридичної служби, щоб подати заяву на отримання громадянства.

Допомога жінкам, що мають на меті життя 

Коли Фарішту запитали про "проблеми і довгу подорож", про які вона думала в день свого святкування, вона посміхнулася і сказала: "О, це буде ціла історія".

У Кандагарі, Афганістан, Фарішта працювала в Агентстві США з міжнародного розвитку (USAID).

Фарішта в Афганістані
Фарішта та її колеги з USAID в Афганістані

"Працювати зі США було дещо проблематично, - каже вона. "Треба було приховувати свою особу, домашню адресу і все інше. Коли я працювала в проекті USAID, на мене двічі нападали таліби в машині, коли я їхала на роботу чи з роботи".

Талібан був не єдиною загрозою.

"Ми проводили тренінги для жінок, щоб вони знали, як започаткувати малий бізнес, і були чоловіки, які не хотіли, щоб жінки працювали, тож бували випадки, коли ці чоловіки або їхні родичі також намагалися створити нам проблеми".

Щоб допомагати іншим афганським жінкам, Фарішта часто відчувала себе втікачкою і, по суті, змушена була жити подвійним життям.

"Протягом усієї подорожі, мого дев'ятирічного досвіду, я кілька разів змінював місце проживання. Мені навіть доводилося ховатися місяцями, бо вони все знаходили. Я всім розповідав, що звільнився з роботи, що я просто вчитель. Я виходила з дому о 6:00 ранку і поверталася додому о 17:00, діючи як вчителька, але насправді я працювала на уряд. Це була не лише моя проблема, це була проблема всієї родини - таліби могли напасти на всю мою родину".

Після того, як на Фарішту вдруге напали в її машині, вона розповіла про це керівнику свого проекту в USAID. Він розпочав процес надання їй допомоги в отриманні спеціальної імміграційної візи, щоб вона могла виїхати в безпечне місце. Фарішта каже, що зазвичай на отримання спеціальної імміграційної візи для в'їзду до США йде від трьох до п'яти років, але оскільки на неї напали, коли вона працювала на них, USAID допомогло їй отримати візу впродовж двох років.

"Нове життя" 

"Того дня, коли я прилетіла в аеропорт Кабула, а потім у Дубай, я відчула, що знайшла нове життя, - згадує Фарішта. "Я ніколи не відчувала себе такою щасливою - ніхто не переслідує мене, ніхто не дзвонить. Я відчувала, що створила проблеми, але тепер моя сім'я більше не буде в небезпеці, тому що я поїхала".

Коли вона прибула до США, IINE допоміг Фарішті та її чоловікові оселитися в Лоуеллі, штат Массачусетс. "Вони дійсно допомогли мені з житлом, з оформленням пільг, з пошуком роботи і показали, як отримати ступінь бакалавра. Я також ходила на курси, щоб покращити свою англійську".

Фарішта була глибоко вражена співробітниками IINE та підтримкою, яку вона отримала, і визнала, що ця робота схожа на ту, яку вона мала змогу виконувати в USAID. Вона відчула, що робота в IINE тепер стане роботою її мрії. Вона була в захваті, коли у 2021 році змогла приєднатися до організації в якості спеціаліста з ведення кейсів IINE.

"Досвід допомоги людям - це справді ще одна мрія, яка здійснилася, працюючи тут", - каже вона. Через рік її підвищили до нинішньої посади менеджера з питань переселення.

"Тепер це моя власна країна" 

Фарішта на церемонії натуралізації

У лютому минулого року Фарішта звернулася до команди Імміграційних правових послуг IINE з приводу того, що вона та її чоловік подали заяву на отримання громадянства. Їхньою справою зайнялася штатний адвокат Пуя Сальве.

"Пуджа дуже добре попрацювала!" каже Фарішта". Це був дуже гладкий і легкий процес. Вона допомогла заповнити та перевірити документи. Вона провела з нами пробну співбесіду, яка дійсно допомогла нам отримати уявлення про те, що від вас очікується. Вона інформувала нас про статус кожної заявки".

Фарішта пішла на співбесіду на отримання громадянства підготовленою. "Я тренувалася відповідати на запитання щодесять хвилин, щовечора!" - згадує вона.

"Перед кожним іспитом є певна тривога. Я думала, що прийде величезний офіцер з великим важким голосом і візьме у мене інтерв'ю - ви знаєте, що офіцери можуть бути страшними, - але коли прийшла жінка і покликала мене, вона була такою милою! Я була шокована! Коли вона почала ставити запитання, моя тривога зникла, і процес пройшов гладко".

Як тільки вона дізналася, що пройшла, Фарішта витягла телефон. "Перш за все я зв'язалася з командою IINE, щоб повідомити їм, що я склала іспит!" Потім вона пішла на церемонію присяги.

"Це було дуже хвилююче для мене! Тепер я відчуваю себе так, ніби я родом з цієї країни! Ми щойно зареєструвалися, щоб проголосувати. Це як наша власна країна!"

Фарішта також рада, що нарешті має свободу подорожувати. Оскільки її батько працював у канадському уряді, значна частина її родини переїхала туди. У неї також є сестра в Німеччині, яку вона давно хотіла відвідати. Її нова грін-карта і паспорт зроблять можливими багато радісних зустрічей з ними в майбутньому.

"Це справді мрія, яка здійснилася", - каже вона.

---

Біженці та іммігранти долають довгі і важкі шляхи, щоб уникнути насильства і почати нове життя в США. Ви можете допомогти їм почати все з чистого аркуша вже сьогодні. 

1975-1984: Переосмислення переселення біженців

Ласкаво просимо до сьому частину нашої серії "100 років гостинності:Відзначення сторіччя IINE в Бостоні". У попередній частині "1965-1974:Вітаючи світ", розповідає про те, як важко здобуті реформи імміграційної системи США дозволили Міжнародному інституту Бостона (МІБ ) вітати більш різноманітне населення іммігрантів та біженців з усього світу.

Переосмислення поняття "біженець"

1975 рік ознаменувався офіційним завершенням війни у В'єтнамі, яка тривала тридцять років. Її тривалі наслідки змусили сотні тисяч біженців тікати з В'єтнаму та сусідніх країн. Це масове переміщення, спричинене війною, в якій США брали активну участь, призвело до значних змін у федеральній політиці щодо біженців - і, як відповідь, до значних змін у сфері діяльності та моделі Міжнародного інституту Бостона.  

МІБ приймав біженців з Південно-Східної Азії у 1980-х роках
МІБ приймав біженців з Південно-Східної Азії у 1980-х роках

Протягом десяти років після війни у В'єтнамі Сполучені Штати прийняли майже мільйон біженців, і район Бостона був основним пунктом призначення. МІБ допоміг новоприбулим в'єтнамцям оселитися в Чайнатауні, Олстоні/Брайтоні, Східному Бостоні, в районі Філдс-Корнер у Дорчестері, а згодом у передмістях Квінсі, Рендольфі та Малдені.

Першою групою біженців були переважно чиновники переможеного уряду Південного В'єтнаму. Значно більша хвиля почала прибувати до Великого Бостона між 1978 та серединою 1980-х років, після вторгнення В'єтнаму до Кампучії (Камбоджі) у 1979 році та геноцидних "полів вбивств", що послідували за цим. У той же час прикордонна війна між Китаєм і В'єтнамом призвела до масової еміграції етнічного китайського населення В'єтнаму, більшість з яких тікали на маленьких дірявих човнах у жахливих умовах.  

В'єтнамська група взаємопідтримки МІБ
МІБ підтримав зустрічі в'єтнамської групи взаємодопомоги

Низка нових федеральних законів дозволила збільшити прийом біженців, але найбільш трансформаційним став Закон про біженців 1980 року. Цей закон прийняв визначення Організації Об'єднаних Націй, згідно з яким біженцем вважається будь-яка особа, яка перебуває за межами країни своєї громадянської належності або звичайного місця проживання і не може або не бажає туди повернутися через "цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою раси, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань".

Закон про біженців підвищив щорічний ліміт прийому біженців до 50 000 осіб і надав виконавчій владі США повноваження приймати додаткових біженців у відповідь на надзвичайні ситуації. Також було створено фінансоване з федерального бюджету Управління з розселення біженців, яке співпрацює зі штатами у фінансуванні та адмініструванні послуг після розселення через мережу місцевих організацій, включаючи міжнародні інститути. Ці відносини і сьогодні визначають більшу частину роботи IINE.

Масштабування послуг

Молодь в Азійській програмі МІБ

Зі збільшенням федеральної та державної фінансової підтримки програми МІБ з переселення, освіти, працевлаштування та інших послуг значно розширилися. МІБ найняв кількох в'єтнамських співробітників і став спонсором переселення біженців з В'єтнаму, Камбоджі та Лаосу. Він надавав послуги з урахуванням культурних особливостей, включаючи спеціальні програми вивчення англійської мови для американської молоді азійського походження, а також курси базової грамотності для дорослих. Кімнати в офісі МІБ за адресою 287 Commonwealth Avenue були зайняті вдень і вночі, і їх розділили на частини, щоб розмістити ще більше класів. Кількість співробітників і волонтерів зростала в геометричній прогресії. Члени правління МІБ взяли на себе активну роль у підтримці послуг, сформувавши автокоманду, щоб зустрічати літаки з біженцями, які прибували, і забезпечувати нових біженців транспортом, щоб вони могли дістатися до своїх нових домівок, купувати одяг і продукти, а також відвідувати співбесіди з працевлаштування. Хоча освіта та прямі послуги стали пріоритетними для МІБ, була створена Асоціація індокитайських біженців Нової Англії, яка займається проведенням буддійських весіль та інших церемоній і заходів для зростаючої кількості клієнтів МІБ з Південно-Східної Азії.

Розгинання нових юридичних м'язів

Хоча МІБ завжди надавав клієнтам рекомендації щодо навігаціїв складних і постійно мінливих імміграційному законодавстві, в середині1970s, МІБ почав наймати штатних адвокатів, щоб очолити юридичний відділ. Однією з перших з них була Дебора Анкер, представниця другого покоління американка в другому поколінні.риканка в другому поколінні, чиї батьки врятувалися врятувалися від Голокосту.. Пізніше Анкер пізніше викладатиме викладати перший курс імміграційного права в Гарвардському університеті, де вона заснувала Гарвардську імміграції та біженців, де вона заснувала Гарвардську клінічну програму з питань імміграції та біженців, і викладає право і сьогодні.

Даніель Йоханнес

Анкер розпочала свою роботу на посаді в той час, коли, окрім роботи з людьми, переміщеними внаслідок війни у В'єтнамі, МІБ працював з біженцями з Ефіопії працював над прийомом біженців з Ефіопії. які тікали від a жорстокого і репресивного режиму. чиє піднесення зрештою призвело до до громадянської війни. яка поширила голод, бідність, і подальші переслідування.. Один з ефіопських клієнтів якого Анкер допоміг привезти до до Бостона. був Деніел Йоханнесновий американець.американець, якого одного дня призначить президентом Бараком Обамою послом США в Організації економічного співробітництва та розвитку.

Використання нової підтримки 

У 1980-х роках, маючи більше фінансування на державному рівні та більше персоналу для отримання грантів і реалізації програм, МІБ зміг розпочати низку ініціатив, спрямованих на допомогу новоприбулим біженцям у відновленні їхнього життя в середньо- та довгостроковій перспективі.

Коли тисячі людей втекли з Куби під час евакуації, МІБ отримав грант від Департаменту соціальних служб штату Массачусетс на створення нового мультисервісного центру для біженців у районі Ямайка-Плейн у Бостоні. За перший рік роботи центр допоміг понад 200 кубинським біженцям, забезпечивши роботою 110 з них.

Завдяки іншим новим федеральним та державним фондам, МІБ створив навчальні програми та ресурси для викладачів англійської мови для носіїв мов у Великому Бостоні, відкрив перший клас грамотності для дорослих, розробив спеціальні програми для допомоги азійсько-американським дітям та їхнім матерям, а також ініціював нову програму соціальних послуг з акцентом на двомовне та бікультурне консультування, щоб допомогти подолати травми, яких зазнали біженці як в результаті, так і після їхньої міграційної подорожі.

- - - 

Сьогодні Міжнародний інститут продовжує впроваджувати інновації та розширювати програми відповідно до потреб новоприбулих мігрантів. Ми співпрацюємо з Федеральним управлінням з розселення біженців та з штатом Співдружністю штату Массачусетс щоб реалізовувати понад 80 федеральних та державних програм. A Штатний адвокат очолюєнаш відділ імміграційних юридичних послуг, який надає послуги pro bono або pro bono або низькооплачувану підтримку понад 1,000 біженців та іммігрантів щороку. Програма співробітники навчаються надавати травмо-інформованих послуг, і ми регулярно скликаємо групи взаємодопомоги та співпрацюємо з громадськими партнерами для задоволення потреб біженців та іммігрантів у сфері психічного здоров'я. іммігрантів ми служимо - забезпечити їм безпеку, добробут і силу, коли вони зустрічаються з новим майбутнім.

У рік нашого сторіччя ми відзначаємо 100 років підтримки біженців та іммігрантів у Великому Бостоні, яка змінила їхні життя, і готуємося до другого століття нашого служіння. Дізнайтеся більше тут: Століття IINE в Бостоні.

1965-1974: Вітання світу

Ласкаво просимо до шостої частини нашої серії "100 років гостинності: Відзначення сторіччя IINE в Бостоні". У цій статті ми розповімо про попередня частина, "1954-1964: Допомога біженцям понад квоти," описує, як Міжнародний інститут Бостона (МІБ) знайшов способи обійти та лобіювати дискримінаційного федеральну "систему квот" запровадженої у 1924, яка встановлювала ліміти на кількість іммігрантів, прийнятих в США з певних країн..

Вистраждана реформа нарешті прийшла

Міжнародний інститут Бостона (МІБ) давно виступав проти системи квот і публічно лобіював її скасування, починаючи з 1950-х років, коли виконавчий директор МІБ Поліна Гардеску виступила перед Конгресом із закликом до її скасування, і вона та голова правління МІБ Роберт Нілі продовжували виступати за реформу на початку шістдесятих років. До середини десятиліття ситуація нарешті змінилася. Після Другої світової війни громадська думка почала змінюватись у бік більшої вдячності іноземним союзникам і прихильності до людей, які прагнуть свободи, більшої обізнаності про кризу біженців і підтримки новоприбулих, які приїхали як дружини ветеранів. Крім того, настання ери громадянських прав підвищило чутливість до расової дискримінації.

У 1965 році МІБ та його союзники нарешті здобули перемогу, коли Закон про імміграцію та громадянство (також відомий як Закон Гарта Селлера) був підписаний. Віддзеркалюючи політику МІБ, викладену в листі до президента Кеннеді 1961 року, закон скасував старі дискримінаційні квоти для країн, збільшив кількість іммігрантів, що приймалися щороку, і створив преференції для возз'єднання сімей, кваліфікованих робітників і біженців. Цей закон мав змінити імміграційну політику країни. У Бостоні та в США в цілому, переважно європейське іммігрантське населення поступово поступилося місцем більш глобальному і зростаючому числу новоприбулих з Азії, Латинської Америки та Карибського басейну.

Операція "Доброта

Fслідуючи тенденції, що склалася на ринку Cстарого Wвоєнних років, tерша нова хвиля іммігрантів мибіженців з країни. з країни, яку раптово взяли в облогу радянські танки. Коли новий реформаторський лідер Александр Дубек запровадив fсвободу слова, преси, і подорожей в у своїй комуністичній країні, Чехословаччина була захоплена Радянським Союзом та його союзниками.Радянський Союз та його союзники з метою придушити "Празьку весну".i"Празьку весну" шляхом масового вбивства протестувальників.. Tтисячі тисяч чехословаків чехословаків втекли. У БосУ Боснії і Герцеговині ми намагалися миlcomта розселення біженців з зони конфлікту, під назвою "Операція "Доброта," під керівництвом tвін Міжнародного інституту за підтримки Бостонського комітету, Американського фонду для чехословацьких біженців, Американського фонду для чехословацьких біженців, який був заснований членом правління МІБ і розмістився в його офісах. Оскільки Фонд надавав транспортну підтримку, МІБ зосередився на роботаспівпраця зі своїми мережами щоб знайти житла для житло для новоприбулих і працевлаштування.

Вітаючи світ

Зі збільшенням кількості нових іммігрантів штат МІБ збільшився з 10 осіб у 1965 році до 70 осіб десять років потому. Щоб краще вітати та обслуговувати цю більш різноманітну групу новоприбулих, МІБ запровадив низку глобально орієнтованих програм. Очолив ці зусилля Гаспар Яко, угорський іммігрант, який став першим виконавчим директором МІБ, народженим за межами США.  

Святкування у всьому світі
Флаєр на міжнародний ярмарок IIB "Святкування всього світу

У 1970 році Джако започаткував "Святкування всього світу" - щорічний міжнародний ярмарок, на якому в Збройовій палаті Співдружності демонструвалися вироби декоративно-прикладного мистецтва, їжа та вистави, що відбувалися в різних країнах світу. Як і попередні культурні заходи Міжнародного інституту, "Святкування всього світу" демонструвало культури іммігрантів з усього світу. До європейських етнічних груп приєдналися представники Індії, Японії, Китаю, Індонезії, Єгипту та Кенії. 

МІБ заснував програму обміну для старшокласників "Посли дружби", яка відправила 750 старшокласників та вчителів за кордон під час весняних канікул, а також привезла іноземних студентів до США. Пізніше програма "Посли дружби" поширилася на всю країну, відправивши понад 9000 американських студентів за кордон у 1973 році.

Підтримка перших націй

Примітно, що в той самий час, коли МІБ працював над тим, щоб краще обслуговувати більш різноманітний контингент новоприбулих мігрантів, вони митакож підтримують американців з корінних мешканців Мікмаку, Пенобскот, Пассамакуодді, Арустука, ірокезів, навахо, та племен сіу, які мивсе частіше мігрують до Бостона з Канади.Нью-Йорка, і мисуворих США. МІБ провів кілька зустрічей Бостонської ради індіанців, які прагнули заснувати власний культурний центр та надавати стипендії для молоді..

Розширення мовного доступу

До 1973 року, коли населення Бостона продовжувало ставати більш різноманітним, IIB різко розширив свої пропозиції мовних курсів. Класи іспанської мови мими додали, щоб допомогти місцевому медичному персоналу, вчителям і соціальним працівникам обслуговувати a зростаюче населення з Пуерто-Рико та Латинської Америки.

Додаткові заняття з іноземної мови мими пропонуємо французькою, італійською, та португальською. У той час як IINE продовжував проводити заняття з англійської мови для носіїв інших мов (ESOL) у своїх офісах на Спільніймиальт-авеню, нові партнерства митакож були сформовані нові партнерства, які дозволять проводити курси ESOL класи ESOL на-у місцевих компаніях. щоб допомогти працівникам-іммігрантам досягти успіху на робочому місці.

Премія "Золоті двері

Запрошуємо на Гала-вечір нагородження премією "Золоті двері" 1971 року на честь австрійського диригента Артура Філдера

Найбільш стійка традиція, яку МІБ започаткував у цей час, був започаткування премії "Золоті двері". Свою назву вона отримала від рядка з вірша Емми Лазарус, присвяченого Статуї Свободи- "Я піднімаю свій світильник біля Золотих дверей", ця нагорода була вперше вручена в 1970 році, щоб вшанувати внесок видатного громадянина США, який іммігрував до країни. Першим лауреатом став китайський архітектор І.М. Пей, згодоммидиригент Бостонського поп-оркестру Артур Фідлер (австрієць), ресторатор Ентоні Атанас (албанець) і засновник Star Market Стівен Мугар (вірменин). Вшановуючи минулих лауреатів з 25 різних країн, премія "Золоті двері" продовжує своє існування і сьогодні, вшановуючи внесок іммігрантів у життя в США і є важливим джерелом фінансування роботи Міжнародного інститутуМіжнародного інституту імміграції та міграції.

Сьогодні Міжнародний інститут вдячний за можливість миlcomта підтримуємо біженців та іммігрантів з понад 75 країн світу. Ми продовжуємо налагоджувати нові партнерські зв'язкимина наші програми ESOL та місцевий бізнес, щоб допомогти підготувати сучасних біженців та іммігрантів до роботи в галузях, які відчайдушно потребують їхніх навичок та послуг. Ми також також продовжуємо традицію нагородження " Золоті двері ", щоб об'єднати нашу спільноту для вшанування та вшанування та історії історії іммігрантів, які зміцнюють і збагачують наш регіон.

У рік нашого сторіччя ми відзначаємо 100 років підтримки біженців та іммігрантів у Великому Бостоні, яка змінила їхні життя, і готуємося до другого століття нашого служіння. Дізнайтеся більше тут: Століття IINE в Бостоні.

"Завжди вірити!": Біженець рохінджа знаходить сенс у допомозі новоприбулим до Лоуелла

Протягом століть мусульмани рохінджа жили в країні, відомій зараз як М'янма, де вони є етнічною та релігійною меншиною. Вони часто стають жертвами санкціонованого державою насильства. Позбавлені громадянства та основних прав людини нинішнім військовим урядом М'янми, вони були названі Організацією Об'єднаних Націй "найбільшим у світі населенням без громадянства" і "найбільш переслідуваною меншиною у світі". Сотні тисяч рохінджа зараз живуть у таборах біженців у Бангладеш.

At the end of 2023 and beginning of 2024, IINE was among the first agencies to begin resettling Rohingya refugees in the U.S. in more than a decade. Among those resettled was Mohammed. After spending 14 years in a refugee camp, Mohammed now lives in Lowell with his wife and children. He recently spoke at our World Refugee Day celebration in Lowell, where he took the opportunity to describe the challenges currently facing the Rohingya, honor his fellow refugees, and thank those who welcome and support them. Listen below.

Доброго дня. Салам Алейкум.

First, let me introduce myself. My name is Mohammed. I am 33 years old. My father was a hard-working farmer. His name was Nabi Hussein. He unfortunately passed in 2019. I miss him so much. I would like to think he looks down on me and guides me to the right path, no matter how severe my situation is. 

Мохаммед з дружиною та донькою
Мохаммед з дружиною та донькою

Зараз я живу в США зі своєю сім'єю. Ми біженці рохінджа з Бангладеш, а моя країна походження - М'янма. Сьогодні я дуже радий святкувати разом з усіма, бо маю гарну нагоду виголосити перед вами спеціальну промову про біженців рохінджа з М'янми.

Я хотів би висловити, наскільки я вдячний за мусульман рохінджа М'янми.

У 1942, 1978, 1992 і 2016-2017 роках багато невинних мусульман рохінджа були викрадені, пригноблені, піддані тортурам, вбиті, страчені, а деякі з них навіть отримали ціле село, спалене громадою Ракхайн і урядом геноцидної М'янми. Ситуація з мусульманами рохінджа в М'янмі і сьогодні залишається складною - багато невинних мусульман рохінджа все ще піддаються масовим вбивствам в Бутхідауні та Маунгдау в штаті Ракхайн, М'янма, з боку уряду Ракхайн.

У М'янмі немає ні соціальних, ні економічних, ні релігійних, ні культурних, ні освітніх прав для мусульман рохінджа в М'янмі, лише дискримінація та порушення прав людини з боку геноцидного військового уряду та громади Ракхайн у 2024 році.

На сьогоднішній день понад 1 000 000 біженців рохінджа залишають табір біженців в районі Кокс-Базар в Бангладеш. Біженці стикаються зі стражданнями всередині цих таборів.

Я хотів би подякувати кожному біженцю та іммігранту в Сполучених Штатах. Особлива подяка Міжнародному інституту Нової Англії в Лоуеллі за переселення та возз'єднання моєї родини.

Я хочу подякувати Рубену, Кароліні, Фарішті, Мішель, Хасіні, Сарі, Кислані та багатьом іншим членам IINE. Давайте відсвяткуємо нас. І пам'ятайте, завжди вірте!

---

За словами спеціаліста з ведення справ IINE Рубена Берка, ця вдячність і оптимізм є характерними рисами Мохаммеда, якого дуже цінують в офісі IINE в Лоуеллі. Мохаммед був одним з перших клієнтів Рубена, а зараз є його близьким другом.

Мохаммед (ліворуч) зі спеціалістом IINE Рубеном Берком

Проте дружба розвивалася не одразу. Коли Мохаммед тільки приїхав, він був сповнений невпевненості і прагнув підтримки. Часом він міг бути прямим і наполегливим. Рубен здогадувався, що якби Мохаммед побачив, з яким навантаженням йому доводиться працювати, він би краще зрозумів процес і час, який на це йде.

"Одного разу я подумав, "Гаразд, я маю щось зробити.. І я сказав йому: "Завтра о 7:30 ранкузавтра о 7:30 ранку я заїду за тобою, і ти підеш за мною, куди б я не пішов, і ти побачиш, чому я не відповідаю [не одразу.] Ти підеш за мною. Якщо я не буду їсти, ти не будеш їсти. Якщо я не йду додому, ти не йдеш додому."

Мохаммед погодився.

"Це мав бути дуже, дуже довгий день, - каже Рубен. "Я працював з ним, спостерігаючи, а деякі сім'ї, з якими ми зустрічалися, були афганцями і розмовляли гінді або урду, тож він перекладав".

"Наприкінці дня було вже дуже пізно. Я відвезла його додому, і він сказав мені, Я не знаю, як ти витримуєш! Ви так багато робите для цих сімей... Я теж хочу допомогти. Я хочу віддячити. І відтоді він став волонтером".

Мохаммед був не новачок у волонтерстві. Ще коли він жив у таборі для біженців, він був волонтером УВКБ ООН, агентства ООН у справах біженців. Як волонтер IINE, він допомагає багатьма способами, в тому числі забезпечує переклад і культурну орієнтацію, а також допомагає клієнтам отримати доступ до державних виплат, але найбільш унікальна роль Мохаммедаполягає в тому, що він є своєрідним консультантом для новоприбулих клієнтів, яким важко адаптуватися, так само, як і йому спочатку. Для цих клієнтів він став амбасадором роботи IINE.

У Лоуеллі, за підтримки співробітників та волонтерів IINE, Мохаммед та його сім'я нарешті відчули себе як вдома

"Коли нові клієнти приходять до нас і перебувають у депресії через культурний шок, він допомагає їм почуватися краще, - пояснює Рубен. "Оскільки він знає зсередини те, що ми робимо, він підтримує всіх, хто працює в агентстві. Він говорить прекрасні, правдиві речі про всіх, хто працює в IINE, починаючи з юридичного відділу, закінчуючи рецепцією, працівниками, які ведуть справи, - про всіх. Одного разу він сказав [клієнту]: "Менідуже важко потребувати спеціалістів з ведення справ, але, будь ласка, дайте їм перепочинок, тому що якщо вони виконують цю роботу, то роблять її від щирого серця"."

Протягом перших 90 днів перебування в Лоуеллі Мохаммед, його дружина та їхня донька, яка народилася в таборі в Бангладеш, записалися на курси англійської мови як іноземної в IINE і пройшли те, що Рубен описує як "інтенсивну" культурну орієнтацію. Рубен допоміг родині отримати доступ до медичного обслуговування та продовольчої допомоги. Команда IINE з працевлаштування надала Мохаммеду інформацію про американську робочу силу і допомогла йому знайти роботу прибиральника на місцевій фабриці. Коли Мохаммед не працює і не перебуває з родиною, він працює волонтером в IINE, а вільний час після роботи часто проводить зі своїм другом Рубеном.

"Тепер він ходить по Лоуелу так, ніби він тут господар, - жартує Рубен. "Я так ним пишаюся".

---

IINE вже понад 100 років слугує маяком надії для тих, хто тікає від переслідувань та війни на рідній землі. Натисніть, щоб дізнатися більше про нашу програму переселення біженців. 

IINE відзначає Всесвітній день біженців 2024

Всесвітній день біженців (World Refugee Day, WRD), який відзначається щороку 20 червня, є міжнародним святом, що вшановує силу, мужність і культурний внесок тих, хто був змушений покинути свої рідні країни, рятуючись від конфліктів і переслідувань. Він був офіційно започаткований Організацією Об'єднаних Націй у 2001 році, щоб відзначити 50-ту річницю підписання Конвенції про статус біженців 1951 року.

Для IINE Всесвітній день біженців - це можливість відзначити досягнення біженців, яким ми служимо, і подякувати тим, хто їх підтримує. Цього року ми святкували цілий тиждень, проводячи численні заходи в наших трьох офісах у Бостоні, Лоуелі, Массачусетсі та Манчестері, Нью-Гемпширі.

Манчестер відзначає досягнення клієнтів церемонією, їжею та призами

Блог-колаж - WRD Манчестер

Oза межами нашого офісу в церкві "Бруксайд", 94 студентам нашої програми "Англійська мова для носіїв інших мов" (ESOL) були вручені сертифікати що визнають їх загальну кількість годин навчання за рік, а також наші викладачі відзначили своїх студентів з спеціальні нагородами за наполегливість, активність, наставництво, та інші відзнаки. Також були вручені сертифікати учасникам учасникам програми поширення грамотності та книгорозповсюдження Connections книгорозповсюдження Connections від нашого партнера, NH Humanities; нашим волонтерам нашим волонтерам за їхню підтримку у викладанніта нещодавній нещодавнім випускникам нашої програми LNA (Licensed Nursing Assistant) для успіху" представник Манчестерського громадського коледжу. Тим часом діти наших клієнтів отримали трохи якісно пограли в надувному "надувному замку". Сім'ї мали змогу покрутити колесо з призами, яке зібрали наші волонтери з Американського Корпусу щоб виграти транспортні проїзні та подарунковий автомобільdа в результаті розіграшу двоє дітей клієнтів отримали власні велосипеди поїхали з власними велосипедами!

Громада Лоуелла збирається на велосипедну прогулянку, пікнік та урочисте вшанування почесних гостей 

34 молодь клієнти та супроводжуючий персонал відзначили цю подію велопробігом WRD від Брюс Фрімен Трейл до Ставу Серця, де вони зупинилися, щоб насолодитися пікніком і сфотографуватися на пам'ять. Велосипедисти, які приїхали на велосипедахвелосипеди були надані для тих, хто їх потребував від нашим громадським партнером, Bike Connector, неприбутковим громадським магазином велосипедів керованим під керівництвом новий IINE Член правління Уейд Рубенштейнякий надав безкоштовні велосипеди, велосипедний інструктажcта інструктажі віднедавна, працевлаштування, нашим теперішнім та колишнім клієнтам.

---

Mбільше, ніж 50 клієнтів та 20 співробітників зібралися на a святковий арт-проект: коліррозфарбовування у прапори своєї країниrів. Вони також граютьв комп'ютерні ігри, і насолоджуютьсяед піцою, фруктами та напоями. Співробітники поділилися офіційною темою цьогорічного Всесвітнього дня біженцівіжнародного дня біженців кількома мовами: "Наш Дім" -від місць, де ми збираємося, щоб розділити їжу, до нашого спільного дому, планети Земля: кожен запрошується відсвяткувати, що для них означає "Наш Дім". Дім може бути місцем притулку, почуттям або станом душі.

---

Члени громади зібралися в Cowan Center Громадського коледжу Міддлсекса, щоб відсвяткувати наших клієнтів і вшанувати тих, хто доклав величезних зусиль, щоб привітати їх у Великому Лоуеллі. Ми прийняли п'ятьох нових членів до Лоуелл 100, групи лідерів, які зробили значний внесок у розвиток іммігрантських спільнот міста:

  • Маджид Абдулхуссієн і Суад Мансур (вгорі ліворуч), колишні клієнти IINE, які працюють водіями та перекладачами для новоприбулих біженців. Абудулхуссієн і Мансур відомі в нашому офісі в Лоуеллі тим, що за першої ж нагоди приїжджають на виклик, щоб зустріти біженців в аеропорту, привітати їх у США і доставити до мебльованих квартир, які надають наші житлові координатори - їхніх перших домівок у Сполучених Штатах. "Я хочу, щоб люди допомагали мені, тож тепер моя черга допомагати людям, які цього потребують" сказав Мансур. "Я отримую від цього задоволення... Ви повинні бачити це на їхніх обличчях, коли ви говорите їм, що прийдете на допомогу, і що всі знають, що ви прийдете".
  • Сідні Л. Лян (вгорі праворуч), старший директор Центру здоров'я Метта, Лоуеллського громадського центру охорони здоров'я, з яким IINE ділить офісну будівлю і тісно співпрацює. Лян - колишній біженець, який втік від червоних кхмерів у Камбоджі. Віддаючи належне багатьом іншим колишнім біженцям, які зараз надають послуги новоприбулим як в Metta, так і в IINE, Ліанг сказав: "Вони пережили подібне, але вони перев'язали ці рани. Вони загоїли свої рани і тепер готові віддавати".
  • Вейд Рубенштейн (внизу ліворуч), президент і засновник Bike Connector, новий член Ради директорів IINE, син колишніх біженців з України. Уейд був представлений Унгайе Ізакі, колишнім клієнтом IINE, чия історія про те, як він дістав велосипед з каналу, щоб дістатися до своєї нової роботи, надихнула Уейда заснувати Bike Connector, де Ізакі зараз також працює. "Ungaye був першим велосипедом, який я подарував комусь тут, у Лоуеллі" сказав Рубінштейн. "Минулого тижня ми віддали наш 5000-й велосипед".
  • Келле Дойл, регіональний менеджер агентства з працевлаштування WeStaff, яке допомогло тисячам клієнтів IINE знайти першу роботу в США. Дойл розповіла про свій досвід роботи з клієнтами IINE, "Вони стають найкращими працівниками... Приємно те, що ми є для них сходинкою для розвитку їхніх мовних навичок, заробітку грошей, самоствердження, отримання ліцензій і просто початку життя тут".

Після зворушливої церемонії вступу гості заходу насолоджувалися стравами з усього світу, а також дегустацією кави, люб'язно наданою компанією Starbucks, яка щедро спонсорувала цей захід і наше святкування в Манчестері. Дякуємо, Starbucks, за вашу постійну підтримку!

Представники міста приєдналися до бостонського випуску ESOL, щоб поспілкуватися з іммігрантами та співробітниками IINE

20 червня в Бостонімерія Бостона оголосила для просування іммігрантів Директор Монік Нгуєн приєдналася до святкування наших випускників ESOL щоб зачитати прокламацію мера Ву про оголошення 20 червня Всесвітнім днем біженців у Бостоні. Президент Бостонської міської ради Рутзі Луїжон та члени міської ради Бенджамін Вебер і Едвард Флінн були присутні, щоб висловити свою підтримку студентам-іммігрантам. Луїжн звернулася до учнів англійською та гаїтянською креольською мовами, підкресливши важливість освіти та граючи активної роль у підтримціють активну роль у підтримці навчання своїх дітей. На святі були присутні понад 200 учнів, членів їхніх родин та співробітників.

---

Протягом тижня та на нашому сайтіспільнота IINE об'єдналася з радістю і гордістю, і пішла, відчуваючи справжнє натхнення від історіями та досягненнями людей, яким ми служимо і працюємо. людей, яким ми служимо і працюємо пліч-о-пліч, які вистояли вистояли в неймовірних труднощах., і зараз зараз однаково прагнуть досягти успіху і і віддавати.

1954-1964: Допомога біженцям понад квоти

Ласкаво просимо до п'ятої частини нашої серії "100 років гостинності: Відзначення сторіччя IINE в Бостоні". У попередній частині, "1944-1953: Дім для переміщених осіб" розповідає про те, як Міжнародний інститут Бостона (МІБ) працював над переселенням та інтеграцією понад 10 000 осіб, переміщених під час Другої світової війни, а також надавав допомогу сотням біженців, які втікали від комуністичних диктатур. У період "холодної війни" МІБ успішно перетворився на агентство, що зосередилося на потребах біженців, а також досягло значних успіхів у боротьбі з упередженою імміграційною політикою. У цей період МІБ лобіював проти імміграційної політики США, заснованої на дискримінаційній "системі квот", яка встановлювала обмеження на кількість іммігрантів, прийнятих з певних країн.

Допомога для угорського повстання

МІБ швидко відреагував в останні місяці 1956 року, коли в комуністичному анклаві Східної Європи вибухнула нова криза, якраз тоді, коли закінчувався термін дії Закону про надання притулку 1953 року. У жовтні тисячі угорців вийшли на вулиці, вимагаючи свободи від радянського контролю. Радянська влада спробувала заспокоїти їх, призначивши нового ліберального прем'єр-міністра, але вже в листопаді Імре Надь виявився занадто ліберальним. Замість державного діяча Радянський Союз відправив у Будапешт армійські танки. Двадцять п'ять сотень угорців загинули у вуличних сутичках, а ще 200 000 стали біженцями.

Ще в Бостоні Міжнародний інститут поспішав скоординувати свої дії з федеральним урядом, щоб прийняти якомога більше угорських біженців до закінчення терміну дії Закону про допомогу біженцям наприкінці грудня. Деяких впустили до кінця року, але, зрештою, ще більше було прийнято після того, як вперше в країні було застосовано "гуманітарне умовно-дострокове звільнення", що дозволило іммігрантам, яким загрожувала небезпека, в'їхати до США за надзвичайних обставин, але з обмеженими правами та захистом. У 1958 році Конгрес прийняв закон, який дозволив угорським умовно-достроково звільненим особам стати законними постійними мешканцями Сполучених Штатів, створивши важливий прецедент. 

Міжнародний інститут успішно розселив сотні угорських біженців у Бостоні та створив угорський соціальний клуб, щоб допомогти їм підтримувати один одного. Через кілька років угорський іммігрант на ім'я Гаспар Яко стане першим виконавчим секретарем Міжнародного інституту Бостона, який народився за межами США. 

Вірмени захищають

One victory over the quota system came in 1959 when the National Council for Immigration and Resettlement of Armenians (NCIRA), founded at the International Institute, testified before the U.S. Senate Judiciary Committee that despite the continued persecution of Armenians abroad, including many whose displacement had led them to Soviet countries, a backlog in visa processing was preventing them from joining their families and fellow refugees in the U.S. 

Переслідувані вірмени оселялися в Бостоні з кінця 1890-х років і мали значні поселення в бостонському районі Саут-Енд, сусідньому місті Кембриджі, на північному узбережжі містах Лінн і Челсі, і, що особливо важливо, у місті Вотертаун, що у Великому Бостоні, яке до 1930-х років на 10% складалося з вірмен. МІБ обслуговував це населення з перших днів свого існування, наймаючи "національних працівників" для вірменської громади у 1924 році, коли було засновано МІБ.

Свідчення NCIRA допоможуть ухвалити публічний закон 86/363, поправку до закону Закону МакКаррана-Уолтера який звільнив багатьох подружжя та дітей іммігрантів з усього світу, які отримали громадянство США, від квот їхніх країн на возз'єднання сім'ї з метою возз'єднання з родиною.

Лист до президента Кеннеді

У 1960 році уродженець Бостона Джон Фіцджеральд Кеннеді, американець у другому поколінні з глибоким ірландським корінням, балотувався в президенти на проіммігрантській платформі. "Імміграційна політика повинна бути щедрою; вона повинна бути справедливою; вона повинна бути гнучкою" сказав він під час передвиборчої кампанії. "З такою політикою ми зможемо повернутися до світу і до нашого власного минулого з чистими руками і чистим сумлінням".

У 1961 році Міжнародний інститут Бостона скористався можливістю, наданою обранням Кеннеді, щоб продовжити боротьбу проти системи квот, надіславши новоспеченому президенту листа, в якому закликав його діяти відповідно до своїх цінностей і "взяти на себе ініціативу в розробці недискримінаційної, гуманітарної імміграційної системи..." 

У листі містився заклик "замінити нинішню систему квот за національним походженням більш справедливим і недискримінаційним методом відбору... більший акцент у законодавстві на возз'єднанні сімей", а також "постійне положення в базовому імміграційному законі для... біженців з будь-якої зони біженців, а також для осіб з особливими навичками, необхідними для нашої економіки".

Пізніше того ж року президент Кеннеді підписав поправку до закону МакКаррана-Волтера, що стосувалася використання квот для країн. Поправка реформувала систему квот, усунувши деякі з її явно расових критеріїв, перерозподіливши невикористані візи, якщо квоти не були виконані, надавши пріоритет у видачі віз родичам іммігрантів для сприяння возз'єднанню сімей і біженцям, а також розширивши категорії іммігрантів, на яких не поширювалися квоти.

Підписуючи закон, президент Кеннеді з гордістю заявив: "Ми усунули давню несправедливість у розподілі імміграційних квот, що базувалася на застарілій і несправедливій формулі".

Пізніше, у 1961 році, коли на сусідній Кубі спалахнула комуністична революція, президент Кеннеді знову матиме нагоду довести свою прихильність до переслідуваних іммігрантів. Завдяки своїй програмі "Кубинські біженці", а також використанню гуманітарних умовно-дострокових звільнень, його адміністрація прийняла понад 200 000 людей, які втекли з Куби до США. Працюючи з Комітетом у справах біженців Ради Церков штату Массачусетс і Національною католицькою радою добробуту, Міжнародний інститут Бостона допоміг тисячам цих кубинських іммігрантів оселитися в Бостоні.

Кеннеді продовжував наполягати на більших імміграційних реформах саме у відповідності до запитів Міжнародного інституту в його рідному місті. У національному зверненні 1963 року він сказав своїм співгромадянам, "Системі квот за національним походженням немає місця в американському способі життя. Це анахронізм, який більше не відображає реалій нашого суспільства і цінностей, які ми плекаємо. Я закликаю Конгрес ухвалити закон, який встановить більш справедливу систему, яка надаватиме пріоритет возз'єднанню сімей, а також навичкам і талантам потенційних іммігрантів".

Підготовка до нової ери
У 1964 році МІБ отримав новий будинок. Зростаюча організація придбала власну будівлю за адресою 287 Commonwealth Avenue у бостонському районі Бек-Бей і зібрала понад 100 000 доларів від Ради директорів та членів організації, щоб облаштувати приміщення для роботи з кейсами, проведення занять і культурних заходів. Співробітники переїхали туди і розпочали роботу якраз вчасно - за рік до прийняття історичного законопроекту про імміграційну реформу, який назавжди змінив би імміграційну політику і роботу IINE.

Сьогодні, трохи більше ніж за милю звідси, в нашому офісі на Бойлстон-стріт, Міжнародний інститут продовжує зосереджуватися на прийомі та розселенні біженців, обслуговуючи понад 20 000 іммігрантів щороку з 75 нестабільних країн світу. Спираючись на роботу останніх 100 років, IINE та його прихильники також продовжують традицію запеклої адвокації "справедливої та недискримінаційної" імміграційної системи Кеннеді, яка відкриває більше шляхів для в'їзду, проникнення та захисту для сьогоднішніх шукачів безпеки, свободи та кращого майбутнього.

У рік нашого сторіччя ми відзначаємо 100 років підтримки біженців та іммігрантів у Великому Бостоні, яка змінила їхні життя, і готуємося до другого століття нашого служіння. Дізнайтеся більше тут: Століття IINE в Бостоні.